- Просмотров — 759
УРЯДОВА БАЛАДА
Стихи К Датам
До першої річниці Дня самоврядування
у Дніпровській міській раді
Леліє промінцями сонце,
Знов день над обрієм встає...
Та клята доля урядовця
У небо глянуть не дає.
Гасаєм так по коридорах,
Хоч став в кутках пости ДАЇ...
Зіткнулись четверо учора –
Та, слава Богу, всі живі.
Наш Голова, щоб крізь поспіти,
Роздвоївся, немов факір –
Один весь день приймає звіти,
Другий веде прямий ефір.
Нас атакують скрутні теми –
Над ними гріємо чуби
І розгрібаємо проблеми,
До них прикуті, мов раби.
З рання до ночі на роботі,
Ковтаєм каву, мов бензин,
Щоб десь у чорта на болоті
Відкрити новий магазин.
Щоб не скінчались газ і світло,
Щоб хліб за кожним був столом,
Сміття щоб вимітали мітли,
І люки щоб не йшли на лом.
Життя ми ставимо на карту,
Та все ж таки доб’ємось ми,
Щоб люди плакали в театрах,
А не у черзі за грішми.
Грошам гаплик, а все ж мистецтво,
Хоч помирай, а збережи,
Щоб потеплішало на серці,
І посвітлішало в душі.
Старим – пошана, хворим – ліки,
Життя достойне – молодим...
І нарікання, і супліки
Розтануть, наче чорний дим.
Не заздріть нам. Буває тісно
І в урядовім комірці, –
Бо криється тягар залізний
У невагомім папірці.
Та багатіємо дедалі,
Тут нас пробачте, – так і є,
Бо кожному відповідальність
У скроні срібла додає...
Ми вірили у долю свято,
Хоч зморшки тронули чоло...
І в нагороду наше свято
На нашу вулицю прийшло!
7 грудня 2001
у Дніпровській міській раді
Леліє промінцями сонце,
Знов день над обрієм встає...
Та клята доля урядовця
У небо глянуть не дає.
Гасаєм так по коридорах,
Хоч став в кутках пости ДАЇ...
Зіткнулись четверо учора –
Та, слава Богу, всі живі.
Наш Голова, щоб крізь поспіти,
Роздвоївся, немов факір –
Один весь день приймає звіти,
Другий веде прямий ефір.
Нас атакують скрутні теми –
Над ними гріємо чуби
І розгрібаємо проблеми,
До них прикуті, мов раби.
З рання до ночі на роботі,
Ковтаєм каву, мов бензин,
Щоб десь у чорта на болоті
Відкрити новий магазин.
Щоб не скінчались газ і світло,
Щоб хліб за кожним був столом,
Сміття щоб вимітали мітли,
І люки щоб не йшли на лом.
Життя ми ставимо на карту,
Та все ж таки доб’ємось ми,
Щоб люди плакали в театрах,
А не у черзі за грішми.
Грошам гаплик, а все ж мистецтво,
Хоч помирай, а збережи,
Щоб потеплішало на серці,
І посвітлішало в душі.
Старим – пошана, хворим – ліки,
Життя достойне – молодим...
І нарікання, і супліки
Розтануть, наче чорний дим.
Не заздріть нам. Буває тісно
І в урядовім комірці, –
Бо криється тягар залізний
У невагомім папірці.
Та багатіємо дедалі,
Тут нас пробачте, – так і є,
Бо кожному відповідальність
У скроні срібла додає...
Ми вірили у долю свято,
Хоч зморшки тронули чоло...
І в нагороду наше свято
На нашу вулицю прийшло!
7 грудня 2001
