Просмотров — 48

38-5 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ТАЄМНЕ СТАЄ ЯВНИМ

Частина 5

Художник Олександр Продан

 

Після від’їзду Офантла я виждав рівно півдня й пішов разом із загоном слідом. Чи треба говорити, як я тривожився за товариша, котрий поставив своє життя на карту, щоб урятувати наші життя? Та все обійшлося. За два дні ми почули слабкий стукіт копит, і незабаром на дорозі з’явився Еймунд. Його ліва рука була закривавлена, щит розколотий, але він був живим, і не просто живим, а щасливим. Тільки на мить його обличчя спохмурніло, коли він розповів, що Рагнар  і  Ларс загинули, коли нарвалися на розбійницьку засідку. Правда, обидва вікінги померли достойно, бо прихопили із собою відразу п’ятьох, а вже з рештою трьома Непомірний легко впорався. В одного з них він і дізнався, де ховається Соловей зі своїми розбійниками.

– Нам треба поквапитися, адже, коли вони знайдуть своїх дружків мертвими, то відразу перелетять до іншого гнізда, – закінчив свою розповідь Еймунд.

– Устигнемо, – сказав я, міцно розцілувавши героя. – Трохи відпочинь і перекуси: ти мені потрібен здоровим.

– А я завжди здоровий, – гучно розреготався Офантл. – Мені будь-яка кольчуга в поясі тисне. Щоправда, перекусити готовий... було б кого! Ха-ха-ха!

Під час трапези Еймунд зняв із пояса нерозлучну флягу і, наливши два кубки, запропонував:

– Давай пом’янемо загиблих...

– Давай, – сказав я, хоча завжди вважав, що загиблим потрібна молитва, а не застільні промови.

Ми підняли кубки, і тільки-но я змочив губи, як відчув пронизливий біль, ніби мене проткнули мечем. Але навіть втрачаючи свідомість, я встиг помітити, як Непомірний виплеснув вино зі свого кубка на землю...

* * *

– Так ти ж не помер? – зауважив Ілля, щоб перервати мовчання.

– Не помер, бо прокинувся в тій самій ямі, звідки ти мене витягнув. І виявилося, що від смерті врятував мене не хто інший, як Соловей-розбійник. Так-так, саме той негідник, із яким я повинен був розправитися. Проте тепер я розумію, чому потрапив до пастки...

– Чому?

– Тому що сподівався на свої сили, а не на Божу допомогу. Ось і поплутав мене лукавий. Та й по заслузі! Наступного разу буду розумнішим і вина пити не стану не тільки за упокій, а й за здоров’я...

– От і добре! – схвалив Ілля, котрий і сам жодного разу в житті вина не пив. – Краще приїжджай до Карачарового: я тебе матусиним квасом пригощу! Міцний квас, аж у вухах дзеленчить!.. Стривай-но, а навіщо тебе Соловей урятував?

– Щоб це зрозуміти, треба знати хитромудрий план Еймунда, хоча мені досі не віриться, що він міг дозріти в його порожній голові.

– Напевно, йому біс допоміг!