Просмотров — 105

43-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ОСТАННЯ ПІСНЯ СОЛОВ’Я

Частина 2 

Художник Олександр Продан

 

Загалом, усі роз’їхалися: хто додому, хто в похід, хто кордон стерегти. Із богатирів, окрім воєводи Добрині, один Альоша Попович залишився. Та й те через хворобу. Видно, забагато холодного квасу випив, от і охрип! Слова сказати не може, лише руками махає – не підійди, приб’є! Бабка Кропивка, яка князя і княгиню лікувала, віддалік на нього подивилася і сказала, що в Альошу треба влити молока гарячого з медом – і за два дні все само пройде, тільки вона вливати не буде, тому що в Альоші характер буйний.

Довелося воєводі самому з болящим управлятися.

* * *

Тихо стало у дворі княжому. У гостьовій конов’язі тільки Бурушка залишився: не їсть, не п’є, вухами пряде – господаря чекає.

А господар у темниці сидить, у вікно дивиться, думу думає. А дума така, що як не прийде Олав за три дні, не зносити йому буйної голівоньки. Тільки відганяє від себе богатир думки чорні й молитву заводить. Адже нащо себе даремно мучити, якщо зробити нічого не можеш. Краще до Боженьки звернутися, Він завжди допоможе – більше нікому.

Так і просидів Муромець на самоті цілих три дні і три ночі. Та вони йому важкими не видалися. Адже він раніше не днями, а роками на печі сидів – так що не звикати.

А четвертого ранку прийшов за ним Бова і з побоюванням до Красного Сонечка повів.

* * *

– Ну що, Муромцю, настав час відплати, – мовив князь. – Розповідай усю правдоньку.

– Я все сказав, – твердо промовив Ілля.

– Ні, не все. Три дні минуло, четвертий пішов, а Олава немає. І так мислю, що не буде. Хоча дружину велику я за ним послав. Може, тіло знайдуть і з Солов’єм поквитаються.

– Даремно ти це зробив, князю! – несподівано вигукнув Ілля, і в його голосі вперше почулося хвилювання.

– Це ж чому?

– Тому, що на Київ Калин-цар іде.

– Не може того бути. Ми з ним рік як мирову підписали.

– Красне Сонечко, та хіба можна печенігам вірити?!

– А кому можна вірити? Тобі, чи що?

Несподівано розмову перервали крики, що доносилися з двору. Не встиг князь підійти до вікна, як до палати вітром увірвався Добриня і з порогу закричав:

– Олав повернувся! Живий і здоровий! І Солов’я з розбійниками привів! Виходить, не брехав Ілля...

Слідом за воєводою вбіг і сам Гарноволосий. Поклонившись Володимиру, він ступив до Іллі та стис його в міцних обіймах.

* * *

Не будемо описувати подальшу сцену. Скажемо тільки, що Володимир повинився перед Муромцем, котрий зла не тримав, а тільки поскаржився, що три дні марно втратили, а могли б готуватися до зустрічі кочового війська.

– І богатирі, вважай, усі розбрелися! – кляв себе Володимир. – Тепер доведеться не нападати, а тримати оборону. Добрине, займися зміцненням міських стін. А ти, Олаве, простеж, щоб вікінги добре відпочили. І покажи мені своїх бранців.

Олав опустив голову й почервонів, ніби печений рак:

– Бранці не мої, а Муромця. Якби не він, то мене б у живих не було, а тобі служив би зрадник.

– Це хто?

– Еймунд Непомірний. Та про нього я потім розповім.

– Добре, тоді пішли дивитися бранців Іллі Муромця. Веди, богатирю, показуй!