Материалы
- Просмотров — 155
07-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА
НАВІЩО ЛЮДИНА ДИХАЄ?
Що ж до флори, то під Колькиним проводом Ілля перепробував усе, що росло на деревах, кущах або стирчало із землі. Просто не вірилося, що Цопіков усе життя просидів у Башмачці й лише раз з’їздив на екскурсію до міста. Його знання були настільки всеосяжними, що він знав навіть своє майбутнє.
– Пішля школи піду до лішотехнічного! – упевнено казав він. – Там природу вивчають, а я природу люблю.
До речі, бабуся Валя сильно перебільшила хуліганські замашки Цопікова. Дійсно, бувало, він бився, але завжди один на один і тільки для того, щоб злегка збити пиху з тих міських, які вважали, що в селі живуть суцільні придурки. А передні зуби він узагалі не в бійці втратив, а в лісі, упавши до ярка, на дні якого лежав величезний камінь...
* * *
І все-таки найбільшим відкриттям був дід. Приїжджаючи до них у гості, він намагався триматися в тіні: багато не говорив, більше слухав. Зате в Башмачці Ножкін дізнався про свого прадіда багато нового.
Якось опівдні до них зайшов Семен Кочкін, який успішно склав іспити й тепер тинявся селом, задарма приварюючи все, що теліпалося, скрипіло або текло. Він швидко підновив старі петлі на воротах, витер кашкетом обличчя, яке виблискувало від поту й задоволення, і раптом запитав, а чи знає Ножкін, що його прадід, Никифор Іванович, – найповажніший чоловік у Башмачці.
– І не тільки в Башмачці. Його навесні з обласного телебачення знімати приїжджали. Ми потім у клубі всім селом передачу дивилися. Назви не пам’ятаю… Щось про чисте серце... Нумо, злий!
Ілля взяв глечик і полив Кочкіну руки. Той злегка потер долоні, покрутив їх перед очима й сказав:
– Годиться! Усе одно зараз діру Мітрохіним заварювати, у них і домию.
– А про що була передача? – запитав Ножкін, побоюючись, що Семен піде, так і не розповівши головного.
– Та я ж кажу: про діда Никифора. Як його просто перед війною призначили директором збройового заводу. Я прикинув: він тоді всього на сім років старший за мене був... А через півроку йому Зірку Героя дали: він там якусь штуковину винайшов, щоб при стрільбі осічок не було. Їх і не було, а ось у житті вийшла, – Кочкін замовк, знову подивився на свої долоні й несподівано сказав: – Дивися, знову на сонці плями проступили. Нумо, іще плесни!
– Яка осічка? – запитав Ножкін, відставляючи порожній глечик.
