39-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

Не той пропав, хто в біду попав, а той пропав,
хто духом пав.

КАЛИН-ЦАР

Частина 1

Художник Олександр Продан

 39-1 Kalin1

Нишпорка, котрого Соловей повісив на гілляці, не збрехав. Дійсно, військо Калина-царя перебувало всього у тижні шляху від Києва. Основу незліченної раті становили степові варвари – печеніги, яких греки називали патцинаками, візантійці – патсинокитаями, ляхи – пінценакилями, угорці – бессенями, араби – банджаками. І хоча різні народи давали варварам різні імена, боялися їх усі однаково.

Якщо вже мова зайшла про імена, то треба сказати, що печенізький цар насправді носив ім’я, яке звучить для нашого вуха як собачий гавкіт, тому слов’яни прозвали його Калин, або Ґалин – від слова ґаль. А ґаллю у давнину називали крикливу воронячу зграю, на яку було схожим степове військо, таке ж велике й незламне.

* * *

Легко перемогти людину, у котрої є прихильності. Зруйнуй її будинок, відбери їжу – і вона зламається. Тільки кочівників так просто не зламаєш: домівкою для них був голий степ, який не зруйнуєш, а щодо їжі, то без неї вони могли вільно обходитися два тижні. Коли ж ставало несила, степовики надрізали жилу на нозі коня й пили гарячу кров. А коли вдавалося зловити мишу або ворону, то це вже була майже пузата хата!

Та що там говорити: одного разу, розповідає древній історик, патцинаки так довго тримали в облозі китайське місто Хашгар, що з’їли всіх навколишніх мишей, ворон і лисиць, запиваючи дичину кров’ю своїх скакунів.

Інші б відступили, та Калин-цар відступати не звик, тому він наказав взяти кожного десятого воїна і з’їсти. І що ви думаєте – взяли і з’їли! Хоча кожен десятий був родичем кожного третього...

* * *

Цього ж разу в печенігів їжі вистачало, бо перед походом вони неабияк запаслися в’яленим м’ясом. Крім того, за військом ішли овечі й кобилячі стада, що дозволяло воїнам не ловити мишей, а невблаганно просуватися вперед.

На нечастих привалах кочівники заколювали кілька десятків овець, туші яких варили у великих казанах або смажили на іржавих залізних листах. М’ясо розподілялося за старшинством, але всім порівну. Виняток становили Калин-цар та його близьке оточення – сини, зяті та глави родів – мірзи. Вони їли скільки хотіли, розриваючи м’ясо руками й насолоджуючись видом крові та жиру, що рясно стікали по унизаних золотими перснями пальцях. Кочівники не просто трапезували, а здійснювали обряд поклоніння ненаситному бісу обжерливості.

Щоб продовжити насолоду, багато хто лоскотав піднебіння спеціальною пір’їнкою і, відригнувши їжу, їв знову, витираючи руки об траву й одяг...

Вода у степах попадалася нечасто: її заміняло кобиляче молоко, тому миски після їжі варвари ніколи не мили, а просто споліскували м’ясною юшкою.

Коротше, не життя, а мрія нечупари!



Добавить комментарий