Просмотров — 198

39-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

КАЛИН-ЦАР

Частина 2

Художник Олександр Продан

 

Крім печенігів у війську були представники й інших кочових народів: торків, половців, берендеїв, монголів та каракалпаків. Із ними Калин-цар укладав союз, котрий скріпляли не печатками, а береками, тобто шлюбними узами між синами й дочками кочових правителів. Тому полчища Калина являли собою надзвичайно згуртовану силу.

Цар знав, що неодмінно зруйнує Київ і заволодіє багатствами князя Володимира, про які ходили легенди. Він був так упевнений у цьому, що вирішив напасти наосліп, нахабним наскоком, не з’ясовуючи заздалегідь, яку силу може протиставити супротивник. Звичайно, тут був ризик, проте чим ризикував Калин-цар у разі невдачі? Втратою кількох тисяч воїнів? Та хіба це ризик для предводителя незліченного й невгамовного війська?

Калин-цар був настільки впевнений у перемозі, що навіть вирішив не залишати в тилу резерв, як робив зазвичай. Однак сьогодні ця впевненість похитнулася, бо вночі йому наснився дивний сон. Царю примарилося, що над його ставкою – круглим наметом із прутів, обтягнутих кінськими шкурами, кружляє голуб. Це вже не віщувало нічого доброго, бо Калин голубів не любив. А за що їх любити: кістки та пір’я, а м’яса із заячий хвіст! Однак далі стало ще гірше. У небі з’явився величезний орел із дзьобом, схожим на залізний гак. Помітивши під собою голуба, він склав крила й кинувся у стрімку атаку. Ще мить – і голубу кінець! Калин-цар навіть посміхнувсь уві сні, уявивши, як на землю, повільно обертаючись, опускається маленька пір’їнка. Та де там! Несподівано голуб кинувся вгору – назустріч орлу. За мить пролунав такий удар, немов зіткнулися дві гори. Від нього цар уві сні навіть примружився, а коли відкрив очі, то побачив, що орел зі зламаним дзьобом летить до землі, а голуб, наче нічого й не сталося, ширяє в синьому небі...

* * *

Прокинувшись, правитель покликав до себе старого Тосук-кана – монгольського мірзу, відомого своєю мудрістю. Вислухавши сон, Тосук-кан довго сидів із заплющеними очима, похитуючись із боку в бік, а потім запитав:

– Якого кольору був голуб, повелителю?

– Білого.

– А орел?

– Чорного... Красень, а не орел! Не розумію, як йому голуб дзьоб зламав?

Тосук-кан знову заплющив очі й довго ворушив губами.

– Погана справа, царю, – нарешті сказав він. – Чорний орел – це ти. А ось хто білий голуб – не знаю.

– Може, київський князь?

– Ні, не він. Володимир – правитель, а не воїн, до того ж він не білявий. Схоже, з’явився у князя новий батир.

– Звідки? Я всіх його богатирів знаю.

– Отже, не всіх...

Калин грізно блиснув оком і плеснув у долоні. У дверях ставки миттю з’явився нукер – посильний, по-нашому.

– Нумо, поклич Сартака, – навіть не дивлячись у бік слуги, наказав цар.