42-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

Не той пропав, хто в біду попав, а той пропав,
хто духом пав.

УСІ ПРОТИ ОДНОГО

Частина 3

Художник Олександр Продан

 42 Proty odnogo1

Забувши про частування, богатирі та князівські гридні підхопилися з лав і стиснули кулаки, бо у словах Дюка та Чурили був резон.

Коли проти тебе стоять два десятки богатирів зі стиснутими кулаками – погана справа. А Ілля навіть не ворухнувся. Він із таким спокоєм дивився на розгнівані обличчя Добрині Микитовича, Альоші Поповича, Єкима, Василя-пияка, Дуная Івановича, Чурили Пленковича, Дюка Степановича, Потока Михайла Івановича, Івана Гостинного та Івана Годиновича, бідняка Хотена, Ставра-боярина й інших молодців, що їхні кулаки самі собою розтиснулися.

– Даремно гніваєтеся, люди добрі, – не підвищуючи голосу, мовив Ілля. – А якщо є сумніви, то я все як на духу розповім.

– Розкажи спершу, де ти таке спорядження роздобув і навіщо до мене завітав? – змінивши гнів на милість, погодився князь.

І Муромець розповів, як він на печі сидів, як йому меч і коня подарували, розповів про суперечку з Нагаєм, про Солов’я з його розбійниками, що до Києва йдуть під наглядом Олава Гарноволосого...

Тільки краще б він цього не робив, бо ніхто не повірив жодному його слову.

* * *

Коли Ілля закінчив, у гридниці повисла дзвінка тиша.

Її порушив князь Володимир. Він повернувся до дружини і сказав:

– Зіронько моя, Анно, візьми Запаву й вирушай до своїх покоїв. Тут зараз чоловіча розмова піде. Добриня, іди до мене: радитися будемо.

– Непевна справа, князю! – тихо сказав, підступивши, воєвода. – Звідки він про Олава знає, адже ми спорядили його під великим секретом?

– Думаю, він від Солов’я прийшов на розвідку. Значить, Олав мертвий. Добре, що Тровур зараз у поході. А ти збери нову дружину, щоб завтра йти на розбійника й тіло Олава привезти. Бо ще старий сам за сином кинеться й так само згине.

– А що з цим робити?

– Посадити до острогу й випитати, де Соловей ховається. А мовчати буде – скажи Прасолу, щоб із ним не церемонився.

Так... незавидну долю приготував князь Іллі! Адже Прасол був майстром видобувати таємниці, які він буквально виривав навіть із найвпертіших.

* * *

– Хапайте його, богатирі! – скомандував воєвода.

Але цю грізну команду перекрив громовий голос Муромця:

– Стійте! Не буду я битися з князівськими богатирями, не стану їхню кров проливати, хоч сам загину! Ось вам меч, ось лук, а ось руки мої. Хочете, в’яжіть, хочете, так залиште, тільки супроти Красного Сонечка я нічого поганого не вдію. Слово даю!

Богатирі перезирнулися, але жоден не поспішав виконувати наказ воєводи.

– А тобі, князю, скажу так. Може, ти і правий, що словам не віриш. Тоді справам повір. Рівно за три дні прийде Олав зі своїми вікінгами і з моїми полоненими. Поки ж посади мене до темниці, щоб тобі спокійніше було, і гуляй собі далі. А якщо за три дні мої слова не справдяться, то можеш мене стратити – не ображуся, хоча й хотів послужити тобі вірою й правдою.

– Будь по-твоєму, – подумавши, погодився князь. – Добрине, зведи його не до острогу, а до терему гостьового, та варту до дверей пристав. Гриднів двадцять, думаю, вистачить. Ну, й нагодуй із нашого столу, доки його провина не підтвердилася.

– Даремно ти, князю, варту до мене приставляєш, та й замало двадцять чоловік буде. Адже, якщо захочу, то і сто розкидаю. Та не захочу. Отже, вчиняй, як знаєш... Тільки дозволь, я своєму коню сіна дам, а то він із чужих рук не їстиме.

– О-го-го... – пролунало за вікном сумне іржання.

– Гаразд, годуй свого скакуна, – кивнув головою князь.

– О-го-го! – радісно схвалив це рішення мудрий Бурушка.




ДАЛІ БУДЕ! 

Добавить комментарий