Просмотров — 121

01-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

БІЛА ЛАТКА НА ЧОРНИХ ШТАНЯХ
                                
Частина 2

 

Отож, зібралися й пішли до лісу лиха шукати. Їм би відразу мухомор який-небудь з’їсти, щоб довго не валандатися. Так ні, зрозумів брат-кравець: якщо помре брат-коваль, хто ж йому майно відпише? Тому шукав він лиха безпечного, щоб скуштувати, а потім виплюнути й щастям закусити.

Ідуть, отже. Спочатку дерева окремо стояли, але потім так скупчилися, що ні пройти, ні проїхати, а тільки кукурікати. Але ж не дарма кажуть: кобила зарже – жеребець відгукнеться. Ось їм і відгукнулося.

Поки брати крізь гілки продиралися, насупився ліс, наїжачився, зашумів. І, головне, вітру немає, а прокляте дерево-осика тремтить і листя ронить. Темно стало, як у льосі, і тісно, як у труні. Нічого не видно, тільки чутно, як чорні мурашки по спині бігають.

І раптом – кроки! Туп, туп, туп...

Кравець, хоч і кволий був, а встояв, тільки побілів, як гриб-поганка. А ось силач-коваль очі підкотив і з ніг – брик, аж гілки затріщали.

А кроки все ближче: туп-туп, хрум-хрум, чвак-чвак! Тут і в кравця штани мокрими стали, так він упрів.

«Ой, і нащо ж я таку пропащу справу задумав? – шепоче. – Ой, нащо на барахло зазіхнув? Учив же мене тато: чим гладко жити, краще гладдю шити. Ой, не треба мені багатства, не треба!»

– Треба! – владно перебив його гучний окрик (певно, кравець уже не шепотів, а вголос кричав). – Треба!

Від страху бідолаха вирячив очі й миттю впав поряд із ковалем. І було від чого впасти, тому що, ламаючи гілля, на нього насувався лісовий велетень.

«Людожор!» – подумав кравець і остаточно знепритомнів...

* * *

– Ой! – водночас скрикнули Жорик, Капа й Віра.

Їх мало не підтримав Толик Гусєв, на прізвисько Гусак, але вчасно зчепив зуби. Хоча далося йому це не без зусиль: надто вже смачно розповідав Ножкін, начебто сам там був. Так смачно, що аж пробирало. Та якби він і погано розповідав, усе одно б пробрало.

Адже слухали вони страшну історію не на пляжі, де щосили світить сонце й повнісінько веселого народу, а в тісному й темному підвалі, замкненому ззовні вмілою й безжальною рукою...