Просмотров — 431

02-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ЧОМУ НОЖКІН НЕ ЛЮБИВ СВОЄ ПРІЗВИЩЕ

Ножкіни дружно попрямували до селища, яке вгадувалося по чорних силуетах будиночків і світлу в деяких віконцях.

– А можна я першим побіжу? – запитав Ілля.

– Можна! – дозволив тато, а мамі сказав: – Нехай звикає до самостійності, тим паче що тут поки немає ні собак, ні бандитів, а двері я не замкнув...

Ілля відразу чкурнув уперед і без жодних проблем знайшов їхнє нове житло. А чого тут шукати, будь-хто знайшов би! Як тато й обіцяв, двері були незамкнені. Ілля сміливо зробив крок усередину, проте світло вмикати не став. Не те щоб він любив темряву, – просто вирішив влаштувати батькам маленьку радість, тобто голосно сказати «ГАВ!», коли вони зайдуть. Аби «ГАВ!» вийшов несподіваним, хлопчик навпомацки пробрався до комірчини й причаївся. Хвилин через п’ять кожен би на його місці здивувався: чому це батьків досі немає? Та замість цього рівно через п’ять хвилин Ілля задрімав...

* * *

...На цьому місці Віра завжди починала хихотіти, бо сто разів чула цю історію й добре знала, що буде далі...

А далі Іллю розбудили гучні звуки. Заскрипіли сходинки на веранді, грюкнули вхідні двері, із передпокою долинуло шарудіння військового плаща, який тато брав на прогулянку, аби гріти маму, якщо вона змерзне.

«Час!» – подумав Ілля і, набравши в рота побільше повітря, вискочив із комори.

У темряві «ГАВ!» удався гарним. Навіть занадто, бо замість веселого сміху батьків у відповідь пролунали несамовитий котячий виск, жіночий крик, гуркіт тіла, яке впало, і команда, віддана грізним басом:

– Стій, стрілятиму!

Від несподіванки Ілля закричав голосніше за всіх і кинувся світ за очі, хоча в темряві вони нічого не бачили. Через це він врізався в якусь тверду штуковину, яка шумно від’їхала набік і задзвеніла битим посудом. Жіночий голос відразу перестав кричати й жалібно застогнав.

Ілля кинувся в інший бік, але відразу налетів головою на щось м’яке, яке басом сказало «уй!» і скрипнуло зубами...

А потім увімкнули світло, і Ножкін нарешті здивувався. По-перше, у них не було такого величезного рудого кота, який висів на гардині й нестямно кричав. По-друге, у них узагалі ніякого кота не було. Та й гардини також. І перевернутого столу, і битого посуду. А тітку на підлозі він узагалі бачив уперше в житті. І товстого дядька у військовому кітелі, який із перекошеним обличчям тримався за живіт...

Загалом, переплутав кіндер-міндер будиночки. Хоча не зовсім, тому що товстий дядько виявився полковником Тарасюком – татовим новим начальником, і саме він запросив родину Ножкіних у гості, аби ближче познайомитися.

Ось і познайомилися!..

Зате потім вони дуже потоваришували: тато з полковником, мама – із його дружиною, а Ілля – із рудим Бармалеєм.