Просмотров — 462

02-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ЧОМУ НОЖКІН НЕ ЛЮБИВ СВОЄ ПРІЗВИЩЕ

Наприкінці розповіді Віра вже не хихотіла, а голосно сміялася. Напевно, у неї була гарна уява. Та й усе інше в неї було гарним. І зеленкуваті очі, і світле, як у хлопця підстрижене, волосся, і руді веснянки, котрих дівчинка анітрохи не соромилася.

Якось за вечерею тато подивився Іллі просто в очі й запитав:

– Тобі подобається Віра?

Від такого питання Ілля трохи котлетою не вдавився і, щоб не відповідати, узявся кашляти. Тато постукав його по спині, посміхнувся і сказав:

– А мені подобається. Симпатична дівчинка! Нагадує нашу маму в тринадцять років. У всякому разі, я саме такою її запам’ятав.

– Ну, ось іще! – фиркнула мама. – Я була тихою й слухняною, а ця Віра якась навіжена. Хоча чому тут дивуватися – перехідний вік...

Дійсно, Віра бувала різною: веселою й серйозною, задумливою й щиросердною, сумною й різкуватою, але при цьому вона завжди залишалася сама собою, як море завжди залишається морем і під час шторму, і під час штилю.

Дівчинці все личило: навіть те, що в ній поєднувалися найбільш непоєднувані риси. Вона була відмінницею, хоча, запросто товаришувала з найзатятішими бандитами на кшталт Вовки Сем’якіна й Гусака. Вона грала на скрипці тихі етюди і при цьому вміла оглушливо свистіти в чотири пальці, чому її навчив дідусь, який замолоду тримав голубник і свистом піднімав у небо сизарів і турманів. Вона здавалася беззахисною, як жовта кульбабка, але, коли треба, билася так, що наступного разу з нею ніхто не зв’язувався: цього дівчинку навчив старший брат – майстер спорту з боксу.

Іллі дуже подобалася Віра, і він без вагань пішов би за нею на край світу! Якби міг... Але він не міг, бо вже майже три роки їздив на інвалідному візку з металевими обручами на колесах, які крутив руками. Іще недавно він міг змусити свої ноги бігати, стрибати, носити класні кросівки й танцювати на дискотеці. А тепер вони висіли, як дві сумні макаронини.

Просто не ноги, а якісь ноженята – кволі й нікому не потрібні...

* * *

Ось чому Ножкін не любив своє прізвище. Ось чому... Та що тут пояснювати?! Ех...