- Просмотров — 434
05-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА
ПЕРША ПОДОРОЖ ІЛЛІ
До того ж місце йому дісталось яке треба – біля самісінького вікна. Ножкін відразу прилипнув до скла носом і почав махати батькам рукою, щоб вони швидше пішли. Але ті навпаки стояли на місці й радісно махали у відповідь. Нарешті автобус рушив, і батьки попливли за край вікна. Ножкін швидко видерся на сидіння з ногами і встиг востаннє побачити їх у задньому склі. Тато щось кричав навздогін. Ілля прислухався й почув:
– Нумо, злазь! Чого скачеш? Я, може, кришталь везу з десяти предметів, хоча спочатку було дванадцять... Так що не дриґайся, доки ми решту не розторощили.
Голос лунав звідкись збоку. Ножкін припинив стрибати й озирнувся. Виявилося, що кричав зовсім не тато, а сусід, якого Ілля відразу не помітив. Це був парубок років двадцяти в синіх штанях, фіолетовій сорочці й чорних черевиках. На його голові, незважаючи на літо, красувався коричневий шерстяний кашкет, яким він раз у раз витирав піт із широкого обличчя.
– Семен... Сенько… Сеня... – не знаючи, як краще відрекомендуватися, проторохтів сусід і простягнув Іллі гарячу долоню.
– Ого! – шанобливо сказав він, коли Ножкін її потиснув. – Штангу тягаєш?
– Ні, у воду стрибаю.
– Нащо?
– Що нащо?
– Нащо у воду стрибати? У воду треба поступово входити: хтозна, що там на дні лежить...
– А що там може на дні лежати? – не зрозумів Ілля.
– Ну, рейки, наприклад.
– Дядько Сеню, звідки в басейні рейки?
– Як звідки? Будівельники забули! І взагалі, який я тобі дядько? Я тобі просто Семен. Семен Кочкін. Газоелектрозварник... За тиждень іспити... – тут сусід несподівано позіхнув і додав сонним голосом. – Подарунки додому везу... Весь упарився... Так що вибачай!
Із цими словами майбутній газоелектрозварник відкинувся на підголівник і миттю заснув. Та Ілля не сильно засмутився. Він знову прилипнув до вікна, за яким летіли стовпи й дерева, а за ними майже нерухомо лежали зелені поля, упираючись у синій небосхил.
