- Просмотров — 463
06-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА
СТІЙКА НА РУКАХ
Дід немов читав думки. Поки бабуся його цілувала, Ножкін кидав голодні погляди на святково прикрашений стіл, де окрім квітів стояло багато чого гарного. Та коли Ножкін схопив ложку, дід сказав:
– Поклади! Помолимося. Читай…
– Що?
– «Отче наш».
– Діду, а я не пам’ятаю...
– Та я ж тебе вчив! Виходить, дарма... Але ж це найголовніша молитва!
– Чому?
– Тому що її дав учням Сам Христос, а молитву Господню забувати не годиться!
– Никифоре Івановичу, не сердься: він вивчить, – заступилася за Іллю бабуся Валя.
– А нащо сердитися? Це ж не мені, а йому без Сили Небесної скрутно в житті доведеться, – спокійно пояснив дід і неспішно прочитав «Отче наш».
Урок пішов на користь – весь вечір Ілля вчив Господню молитву, а вранці перед сніданком прочитав її напам’ять. І тільки один раз затнувся, але дід тихенько підказав...
* * *
У Башмачці Ножкіну сподобалося. Тут, щоравда, не було моря, зате була річка з чарівною назвою Самоткань. На тому боці вона вся поросла очеретом, який на березі переходив у невелику посадку. Із високого пагорба на цьому боці було видно, що за посадкою лежить поле: спочатку зелене, а потім таке жовте, що сонячної днини боляче дивитися.
– Це шоняшники, – пояснив Іллі Колька Цопіков – ватажок башмачкінських пацанів: – Коли пошпіють, віжьмемо човен, шплаваємо жа нашінням.
Із Колькою Цопіковим Ілля познайомився на другий день після приїзду, але його ім’я він почув раніше.
– Є тут у нас один Колька шепелявий... Усі зуби в бійках розгубив, – тихенько, щоб не чув дід, попередила Ножкіна бабуся. – Ти тримайся від нього подалі: він міських страх як не любить.
Та дід усе одно почув і, погладивши Іллю по голові, сказав:
– То й нехай не любить, а ти люби – і він навчиться...
Із таким напуттям Ножкін пішов на берег і відразу ніс до носа зіткнувся з Колькою та його командою. Місцеві стрибали у воду з високого рибальського містка: хто – бомбочкою, хто – голівкою, весело регочучи й здіймаючи хмари бризок. Спочатку вони Іллю не помітили, хоча коли він скинув шорти й залишився в яскравих американських плавках, усі голови повернулися до нього.
– Диви, який індик припершя, – прошепелявив найвищий хлопчак.
– Індик! Індик! – загиготали інші. – Толібасю, покаж індика!
– Улу-лу! Улу-лу! – захитав головою жирний білявий хлопчина з дивним ім’ям Толібася, який вочевидь працював у цій компанії головним клоуном.
