- Просмотров — 421
07-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА
НАВІЩО ЛЮДИНА ДИХАЄ?
– Яка осічка? – запитав Ножкін, відставляючи порожній глечик.
– Складальний цех загорівся. Ледве загасили. І то ціною нелюдських жертв. Тобто, майже всі верстати згоріли. Начальника цеху й старшого майстра слідчий під диверсію підводив, а це ж у воєнний час – розстріл! Тоді дід усю провину на себе взяв і такі докази надав, що слідчий на тих двох відразу справу закрив. Прокурор на суді теж розстрілу вимагав, та суддя вирішив, що Героя стріляти ніяк не можна й дав дідові десять років таборів без права листування, ну й Зірку відібрав, звичайно.
– А що таке «без права листування»?
– А те ж саме, що й розстріл: із такою статтею мало хто вижив. Багатьох потім, коли ту владу скинули, уже посмертно виправдали.
– А як же дід вижив? – запитав Ілля, відчуваючи, що в нього поза спиною побігли мурашки.
– А це ти в нього сам запитай. Ну, гаразд, тримай п’ять! Тільки сильно не дави, а то я вчора палець припік...
* * *
Відразу запитати не вдалося. Незважаючи на свої дев’яносто два, дід Никифор постійно був зайнятий. До нього часто приходили односельці й про щось довго говорили. Такі розмови дід називав бесідками, тому що точилися вони в симпатичній маленькій бесідці, оповитій виноградом. Телевізор дід ніколи не дивився, та й не було в будинку телевізора. Так що передачу про себе він не бачив. Зате дід багато читав. Книги в основному були дуже старі й товсті, а в деяких замість нормальних букв Ножкін помітив якісь дивні закарлючки. Дід пояснив, що це церковнослов’янська мова, і що вона набагато корисніша за англійську. Ножкін сперечатися не став, оскільки англійська йому набридла через те, що там треба весь час гундосити й просовувати язика між передніми зубами...
А коли дід не читав, або не сидів у бесідці, або не допомагав бабусі Валі по господарству, він ходив до церкви – тієї самої, яку Ножкін бачив із вікна автобуса. Бабуся Валя теж ходила, але рідше. Вона якось хотіла взяти Іллю з собою, та прадід не дозволив. Він пильно подивився правнуку в очі й сказав, як відрізав:
– Не метушися! Сам прийде, коли час настане.
Ці слова зачепили Ножкіна. Йому здалося, що в них є щось образливе. Вибравши хвилинку, він запитав:
– Діду, а навіщо ти ходиш до церкви?
Дід Никифор усміхнувся й відповів питанням на питання:
– А навіщо ти дихаєш?
– Щоб жити.
– Тобто, щоб не померти.
– Ну, так…
– Ось і я саме тому.
