Просмотров — 457

14-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ТРАНСФОРМАТОРНА БУДКА

Частина 3

Тим часом червона секундна стрілка настінного годинника почала свій біг до фінішної межі, за якою закінчувалося земне життя тринадцятирічного Іллі. Шлях був недовгим – усього чотири кола, якщо, звісно, академік не помилився.

Усі, хто був у операційній, і всі, хто спостерігав із другого поверху, розуміли, що остання надія – це доцент Гурін, який вовтузився з генератором, і товстун-анестезіолог – єдиний, хто зараз реально відповідав за життя пацієнта.

* * *

Гурін щось швидко відкручував і прикручував, перевіряв контакти, качав важіль бензонасоса й витирав лоба рукавом. А Яків намагався підключити Ножкіна до апарата штучного дихання. Узагалі-то він завжди робив це за одну мить, та саме сьогодні щось не вдавалося, а тут іще й світло зникло! Залишався єдиний вихід: качати повітря вручну. Але лікар не поспішав цього робити, оскільки хотів використати відпущений час до передостаннього подиху...

І все ж, незважаючи на те, що хвилювання все більше охоплювало присутніх, в операційній можна було помітити два абсолютно спокійних обличчя. Одне з них належало Іллі Ножкіну, який нерухомо лежав на столі, друге – його тезці Іллі Муромцю, який незворушно споглядав за тим, що відбувалось, із маленької паперової іконки.

* * *

Але це тільки зовні здавалося, що Ножкін лежить на столі. Насправді він був дуже далеко.

Хлопець знову стояв на проіржавілій стрілі гусеничного крана й дивився вниз, де легкий вітерець смикав сонну гладінь Самоткані. Уже в повітрі йому здалося, що хтось закричав, та він, як учив тренер, відігнав сторонні думки, докрутив сальто й досить непогано ввійшов у воду. Як завжди його тіло набуло неземної легкості, як завжди йому захотілося залишитися в цій ласкавій стихії, де можна літати, як птах у хмарах.

Але тіснота в легенях змусила Іллю розвернутися й швидко поплисти вгору. Він гріб і дивився туди, де мала переливатися рятівна пляма світла, та скільки він не вдивлявся, над ним лежала нерухома темрява...

Тіснота в легенях ставала нестерпною. Зціпивши зуби, Ілля почав гребти ще швидше. Раптом його рука натрапила на щось тверде. Це була кам’яна стіна, вкрита водоростями й черепашками. Іще через кілька гребків у ній відкрився грот, із глибини якого струменіло слабке світло. Ілля поглянув на чорнильний морок над головою й повернув до рятівного промінця. Але варто було йому продертися до підводної печери, як його зуби розтиснулись, і він знепритомнів...