- Просмотров — 318
15-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА
ЧОБІТОК
Частина 1
Скільки часу людина може просидіти під водою? Кажуть, хороший нирець – хвилини три. А один француз натренувався так, що виринав, коли найбільш нетерплячі глядачі вже починали розходитися.
Тільки наш Ілля був стрибуном, а не нирцем, тому навряд чи він пробув у воді понад тридцять секунд, ну, щонайбільше, шістдесят. Інакше хлопець би нізащо не виринув, а він усе-таки виринув і насамперед почав жадібно дихати.
Якщо ви ніколи не дихали, то звідки вам знати, яка це смачна річ – повітря! А ті, хто дихають, цього просто не помічають.
«Подумаєш, повітря... – міркують вони. – Яке диво! Є речі значно смачніші: наприклад, півкіло шоколадних цукерок або піввідра морозива».
А ось і дзуськи! Якщо гарненько натренуватися, то без цукерок і морозива можна спокійно прожити два дні, а то й більше. До речі, Робінзон Крузо півжиття просидів на безлюдному острові, де не те що цукерок і морозива, а навіть вентилятора не було – і нічого, не помер, а, навпаки, сильно зміцнів фізично. І знаєте, чому? Тому, що коли Господь створював наш світ, то зробив так, аби потрібного в ньому було багато, а непотрібного зовсім не було. Тільки декому це здалося неправильним, і вони почали все виправляти.
Ось чому в нас тепер усе більше шоколаду й усе менше повітря...
* * *
...Надихавшись, Ножкін отямився й дуже здивувався. По-перше, він був абсолютно сухий, хоча тільки що виринув зі страшної глибини. По-друге, ані річки, ані берега, ані гусеничного крана поблизу не було. Щоб їх відшукати, Ножкін порився в пам’яті і знайшов зовсім інше: палату, довгий коридор і людей у зелених хірургічних костюмах. Тільки місце, до якого він потрапив, ані трохи не нагадувало лікарню.
Ілля сидів у напівтемній кімнаті на широкому дерев’яному помості. Це були всі меблі, не враховуючи присадкуватої глиняної печі та вбитих у стінку залізних гаків із якимось лахміттям. Крізь затягнуте каламутною плівкою віконце ледь пробивалося світло. Протяг шарпав погано закріплений край, і у вузькій щілині миготів рудий кінський хвіст і шматок дерев’яного паркану.
Коли очі звикли до напівтемряви, Ілля помітив, що замість білого халата він одягнений у довгу полотняну сорочку без коміра й ґудзиків, більше схожу на невипраний мішок, із-під якого визирали його босі ступні. Він для чогось спробував поворушити пальцями, та не вийшло: ноги Ножкіна як і раніше не слухалися.
Іллі стало так страшно. що він знову мало не перестав дихати. Тільки не подумайте, що Ножкін злякався кінського хвоста чи своїх нерухомих ніг. Коней він надивився в Башмачці, а до нерухомих ніг за три роки звик, хоча й не дуже.
Його злякало зовсім не це. Він раптом відчув, що опинився не в іншій кімнаті, а в іншому світі, тому що все тут – і повітря, і напівтемрява, і навіть тиша – було чужим….
