Просмотров — 323

17-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ВІКНО-ІКОНА

Частина 1

День, що усе змінив, спочатку нічим не відрізнявся від інших. Ледве проклюнулося сонце, батьки пішли в поле корчувати пні, що залишилися від зрубаних дубків. Стара ділянка виснажила свої сили, і, щоб самим не дати дуба, треба було піднімати новину – неорану землю. На один пень Іван, Єфросинія та кобила Пеструха, що була онукою Рижухи, витрачали не менше седмиці, тобто тижня по-нашому. І це було зовсім недовго, адже в ті часи ще не додумалися до бензопил і бульдозерів...

Ділянка Чобітка була недалечко – усього за версту від будинку. Зазвичай батьки брали Іллю з собою. Крекчучи від натуги, батя завантажував його на віз, а потім, теж крекчучи, вивантажував під тінистим дубком, де Ілля грав на виструганій свистальці або дрімав під щебет птахів, або навсправжки боровся із Загризаєм – похмурим кошлатим вовкодавом, якого тільки Ілля й не боявся, бо Загризай його любив.

Правда, бити байдики вдавалося не часто, тому що в доброго господаря й каліці знайдеться робота. Іван Тимофійович був добрим господарем, тому, сидячи під дубом, Ілля точив ножі, направляв леза кіс, м’яв шкіру, готував на обід тюрю – покришений хліб на квасі із цибулею й сіллю, і навіть плів кошики, які обмінювали на молоко, оскільки своєї корови в Чобітків не було.

Та сьогодні Іллю на ділянку не взяли: розсохлося колесо воза. Батьки пообіцяли повернутися раніше і, прихопивши щасливу Пеструху та кудлатого Загризая, пішли пішки, залишивши бідоласі під рукою все необхідне – діжечку із квасом, хліб, цибулю, сіль і пусте дерев’яне відро про всяк випадок.