Просмотров — 305

18-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ДОВІЧНІ СТАРЦІ

Частина 3

...Напевно, Ілля б менше здивувався, якби злетів під хмари. Хоча спочатку йому так і здалося. Ухнуло серце й покотилося донизу, а в голову вдарило колючими веселощами, як від матусиного квасу, наче він і справді летів у небо.

– Ай! – закричав Ілля. – Що за диво дивне?

Проте мандрівнички тільки посміхались у вуса, бо не було ніякого дивного дива. Нікуди не летів Ілля, а стояв посеред хати, підпираючи головою стелю, а його ноги, ніби два могутніх стовпи, вкарбувалися в підлогу й легко тримали богатирське тіло.

– Стою!!! – нарешті вимовив він. – Дивні справи Господні!

– Дивні й незбагненні... – підтвердив високий старець. – Ти просив – і Бог дав, а якою мірою – не нам судити, бо кожному по вірі дається... Ну, йди, чи ти до підлоги прилип?

– І квасу заразом принеси, коли обіцяв, – промовив другий мандрівник.

– А ми перевіримо, як він у вухах дзеленчить, – додав третій.

* * *

Поки довічні старці пили міцний журавлинний квас і нахвалювали матінку, Ілля як заведений ходив по двору, бив босими п’ятами в землю, присідав і навіть пару раз підстрибнув. Усе було гаразд: ноги працювали! Несподівано Ілля згадав батечкові нарікання з приводу ножної сили, що в руки пішла. Іван Тимофійович сподівався, що сила ця колись знову поділилася порівну. «Певно, руки в мене тепер удвічі слабкіші стали, – засумував Ілля. – Треба б перевірити».

Він підібрав із землі зігнуту підкову, котру допіру кинув старцям під ноги, і стиснув її лівою долонею.

– Хруп! – сказала підкова, розвалившись на дві половинки.

– А сили тобі додалося, – промовив високий, змахуючи з вусів пекучу піну. – Як горіх підкову розколов!

– А батя казав, якщо встану, половина сили з рук до ніг перейде.

– Значить, помилився батя. Нині всю силу, яку ти не витратив за двадцять років, тобі даровано за покору, бо ти не мучив ближніх своєю неміччю, а терпів і молився. Коли й надалі так чинити будеш, то сила богатирська тобі ще багато років послужить.

– Але й ти повинен Богу послужити: спершу ратними подвигами, а потім і чернечими, – сказав другий мандрівник.

– А я думав з вами йти, світ людський подивитися, пил з доріг повибивати...

– Різні в нас шляхи, – обірвав Іллю третій старець. – Ти думаєш, чому ми сліпі? А щоб не бачити, як святу Київську Русь супостати розпинають і глумляться над вірою православною. Ось очиститься земля наша від скверни, росою Божою вмиється – тоді й ми заново прозріємо... Якраз для цього твоя силонька і згодиться.

– Із супостатами битися готовий, тільки я ж зроду меча в руках не тримав.

– Чи не біда! Ще потримаєш, – посміхнувся високий і, перекинувши свою чималу дорожню торбу, витрусив на землю щит, меч і шолом, схожий своїми плавними обрисами на церковну баню.