Просмотров — 451

19-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

БУРУШКА

Частина 2

Досхочу нагарцювавшись, Бурушка пішов клусом. Ілля легко керував поводами, посилаючи коня то ліворуч, то праворуч, то змушуючи здавати назад. Він уже не дивувався, що все в нього виходить, ніби не на печі сидів майже все життя, а вибасовував у бойовому сідлі. Чесно кажучи, сидіти на подушках було м’якше, проте Ілля не засмутився. «Нічого, – подумав він, – притремося»...

Несподівано попереду у високій траві майнула руда пляма. Це був великий лис, який полював на куріпку.

Лисиць у Карачарові не любили. Ці хитрі створіння тягали курей і гусей мало не з-під носу роззявкуватих господарів. Тому Ілля частенько бачив у вікні, як розпатлана баба або напіводягнений мужик біжать із качалкою або голоблею за рудою бестією, а лисиця драпає, не випускаючи з пащі жирного когута.

Напевно, Бурушка теж недолюблював лисиць: ледь дочекавшись наказу, він кинувся навздогін. Скок! – і вони порівнялися з лисом. Той спробував відскочити вбік, та Ілля, перехилившись у сідлі, зачепив його за рудий хвіст. Лис смішно задриґав у повітрі ногами, а потім жалібно цявкнув і випустив дух, напевно, зі страху. Тепер він висів донизу головою, витягнувши лапи, і крім жалю ніяких почуттів не викликав.

Ілля засмутився. Живність він любив і ніколи не ображав без потреби навіть дрібних гадів, таких як мухи й комарі. Адже вони теж Божі створіння й теж жити хочуть...

* * *

Чобіток спішився й обережно поклав звіра на траву. Потім дістав меч, щоб вирити могилу. Та не встиг він увіткнути клинок у землю, як лис ожив і кинувся навтьоки. Ілля полегшено посміхнувся, а Бурушка зайшовся веселим іржанням. Шахраюватим виявився старий лис, обвів доброго молодця навколо пальця.

«Добре, що це не бусурман був, – подумки заспокоїв себе Ілля. – Тож надалі треба бути насторожі, щоб ворожа хитрість зненацька не заскочила».