Просмотров — 198

20-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

БАТЬКІВСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ

Частина 3

Одначе потім було стільки радісних сліз, що вистачило б грядку полити. Ілля вже втомився розповідати свою дивну історію, а батечко з матінкою все ридали і все просили розповісти ще. Потім, трохи заспокоївшись, матуся сказала:

– Це, Іллюшо, не прості мандрівники були, а, либонь, янголи небесні!

А татко нічого не говорив, тільки тикав зашкарублим пальцем у налиті силою синівські ноги й захоплено крякав. Бурушка йому теж сподобався, хоча кінь тикати в себе не дав, та й у сідло не пустив.

– Хороший коняга, – нарешті отямившись, по-хазяйськи похвалив Іван Тимофійович. – Тепер ми за місяць усі пні викорчуємо, а то Пеструха, крий Боже, відкине копита з натуги.

– Помиляєтеся, батечко, – заперечив Ілля. – Ми з Бурушкою за годину з ними впораємося.

Але теж прорахувався, бо за півгодини на ділянці жодного пня не лишилося. Ілля так захопився, що під гарячу руку висмикнув іще не зрубаний дуб, який з переляку впав не вбік, а прямісінько на нього. Добре, що Ілля шолом перед цим батькам показував і зняти забув, а то б непереливки було його богатирській голівоньці. Побачивши таке, матінка скрикнула, а батечко тільки крякнув і по-хазяйськи сказав:

– Добрий шолом: гарно удар тримає!

* * *

Висмикнуті пні Бурушка волоком стягнув до Оки. Він зробив би це вдвічі швидше, якби не Пеструха. Кобила весь час плуталася під ногами, грала гривою й топтала стежку до Бурушки, доки кінь не сказав їй: «Відчепися, непутяща!» – кінською мовою, звичайно.

На прохання тата Ілля склав із пнів невелику загату, куди відразу набилися карасі розміром із нашу щучку – приблизно аршин завдовжки. А що тут дивного, адже тоді на Оці жодного шкідливого заводу не було, тому карасі не хворіли й були як один здоровими!

Так що обід у Чобітків вийшов на славу! На перше – запечена в глині  риба, на друге – заєць на рожні, а на третє – студена вода з Бурушкового джерела. Ви запитаєте, звідки взявся заєць? Так Загризай приніс, щоб показати Бурушці, що він теж голінний хлопець!

– Ну, синку, дай Боже, піде в нас робота! Подивимося, що баба Рикіна тепер скаже. Замучила мене: мовляв, сидень твій не на печі сидить, а на шиї... – благодушно бурмотів Іван Тимофійович, заїдаючи зайцем карася. – А я її завтра силоміць притягну, нехай подивиться на нашого Іллюшу. А рикати стане, так ми її на Бурушці покатаємо!

– Хе-хе-хе! – пирскала в кулак Єфросинія Іванівна.

– О-го-го! – іржав кінь.

– Гр-р-р! – підхоплював Загризай.