Просмотров — 280

20-4 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

БАТЬКІВСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ

Частина 4

Насилу віддихавшись після ситного обіду, батьки почали збиратися додому.

– Ілько, а ти чому зажурився? – захвилювалася Єфросинія, зауваживши, що син повісив голову й у зборах ніякої участі не бере.

Ілля підійшов ближче й неждано-негадано впав батькам у ноги:

– Матінко! Батечку! Не хочу я додому! І землю орати не бажаю!

– Чи мені вуха позакладало? Що ти верзеш? – набурмосився Іван Тимофійович. – А ну, давай, говори повагом, без бабських голосінь!

– Батечку, я не для того на ноги встав, щоб землю для супостатів добірним зерном засівати. Чи ви не знаєте, що бусурмани й розбійнички всю Русь Київську скоро до рук приберуть? Мені Неждан казав, що від Мурома до стольного граду вже прямою дорогою не дістатися. Якийсь Соловей там засів і з торгового люду три шкури дере. Неждан навесні ледве втік і тепер шкіри, які я йому м’яв, обхідним шляхом до Києва повезе, а це ж добрих три дні змарнує! А витрати іще більші! Відпустіть, Іване Тимофійовичу, і ви, матінко Єфросиніє Іванівно, не тримайте! Не заради примхи прошу, а щоб не порушити заповіт старців. Вони мені зброю дали й коня богатирського, а я їм обіцяв рідну землю захищати!

Ілля говорив палко й переконливо, тільки хіба батька нахрапом візьмеш? Чобітки – народ упертий! І скільки Ілля не благав, уже піднявшись із колін на весь свій богатирський зріст, у відповідь чув одне: «Не пущу!»

І тоді він згадав про головне. А головним були сказані йому слова: «Куди своє вміння спрямувати, сам зрозумієш. А якщо не зрозумієш, тоді – біда, оскільки відразу силу втратиш...».

Коли батько це почув, то нараз усе зрозумів. А чого тут не зрозуміти, якщо мандрівники не соху дров’яну синові дали й не кобилу хирляву, а меч гострий і коня богатирського. Значить, доля його така. Тим паче, якщо Ілля залишиться й силу через це втратить, то навіщо город городити?

– Гаразд, синку, твоя взяла. Відпущу тебе на всі чотири сторони. Тільки обіцяй кривди не чинити, слабких не ображати й за нашу землю горою могутньою стояти!

– Обіцяю! – радісно видихнув Ілля, знову падаючи на коліна.

– Благословляй, Єфросиніє! – тремтячим голосом вимовив старший Чобіток і першим перехрестив сина.