Просмотров — 319

21-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ЗУСТРІЧ ДРУЗІВ

Частина 1

Отримавши батьківське благословення, Ілля насамперед попрямував до церкви. Удень народу в храмі не було, тому не довелося нікому нічого пояснювати й вислуховувати жалісливі «охи» та «ахи»...

Запаливши свічку перед іконою Спасителя і ставши на коліна (як це було чудово після сидячих рочків!), Ілля прочитав «Отче наш», а потім іще довго шепотів слова, які коли б хто й почув, то навряд чи зрозумів, та й не призначалися вони для чужих вух...

Виходячи з церковних дверей, Чобіток зіткнувся з карачаровським священиком – отцем Андрієм, ревною людиною із суворим поглядом, котрий проте пом’якшувала добра посмішка. Батюшка став настоятелем сільської церкви років десять тому, і всі ці роки після недільної служби неодмінно заходив до Чобітка сповідувати й причащати бідолашного сидня, або просто для щиросердної розмови. Ці бесіди не просто відволікали Іллю від сумних думок, а й давали надію.

– Той, хто тут смиренно страждає, у Царстві Небесному нагороду отримає, – любив повторювати отець Андрій, незмінно додаючи: – «Блаженні сумні, бо такі втішяться»...

– Так коли ж воно прийде, це Царство Небесне! Нам би з Єфросинією зараз утішитися, – гірко зітхав батько Іван Тимофійович, просочуючи кручену нитку-дратву вареною смолою. – Усі його товариші давно одружилися й діточок ростять. А наш стирчить, як пень, посеред саду. Там соковитих яблучок багато, та з печі не дістати...

– У тих, хто багато яблук їсть, лице кислим стає... Може, і не треба Іллі одружуватися, може, у нього інша планида. Тож будемо терпіти й молитися...

Ось Ілля й молився. І молитва його була проста:

– Господи, помилуй!

* * *

Побачивши своє духовне чадо цілком здоровим, батюшка невимовно зрадів. А коли почув дивну розповідь про зцілення, потішився ще більше й відразу благословив молодця слідувати наказу старців.

– За батька-матір не бійся: допоможемо чим зможемо всією громадою... Землю захищай, а силою не вихваляйся – ти ж її з небес отримав. І пам’ятай, що на міцний меч завжди міцніший знайдеться... – напучував богатиря отець Андрій.

При цьому погляд батюшки був суворим, але по губах раз у раз пробігала посмішка.