Просмотров — 339

21-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ЗУСТРІЧ ДРУЗІВ

Частина 2

Найбільше Іллі хотілося побачити друзів! Спершу він вирішив відвідати Брику, який після смерті батька став єдиним ковалем на все село, якщо не рахувати його помічника – глухонімого Мовчана.

Мовчан, котрий був підмайстром іще у Брикиного діда, справжнім ковалем вважатися не міг, бо пояснити йому, які потрібні завіси для дверей, дужки для цебрів або кресала для видобування вогню, не було жодної можливості. Проте через німоту, а більше – завдяки смиренню, Мовчан не нарікав на долю: він мовчки допомагав Бриці, котрий йому в онуки годився...

Коли Ілля підійшов до Брикиної хати, то для більшої радості побачив у відкритій хвіртці Улибу та Неждана.

– Дивися! – таким густим басом вигукнув гостроокий Брика, що коза Дереза з переляку замекала дурним голосом. – Дивися! Невже Чобіток своїми ногами до нас іде? Чи це мені примарилося?

– Не може того бути, – пробурчав Улиба, навіть не обертаючись.

– Так справді йде! – зрадів Неждан.

– Лід річкою теж іде, а все марно.

– Чому?

– Тому, що ніг у нього немає. А якщо ніг немає, то й чоботи не потрібні... – похмуро пояснив Улиба. – Без ніг торгівлі нема – самі збитки...

– Та годі тобі бурчати! Краще сам подивися! – перебив друга Неждан, силою повертаючи голову впертюха. – Онде йде, і, наче, у твоїх чоботях.

– Справді, мої чоботи! З виставки... Як же він їх дістав, коли жердина слизька?

– А ось так! – весело розсміявся Ілля і вихопив меч. – Лясь – і немає!

Угледівши меч, друзі як за командою зробили крок назад: надто вже грізно блиснув клинок у богатирській руці.

– Чого боїтеся? – запитав Ілля, ховаючи меч. – Не лякайтеся, я його сам боюся: не звик іще... Ну, здоровенькі були, любі братчики! Так за вами засумував, що сам прийшов... своїми ногами.

Після цих слів почалася така колотнеча, що й передати не можна. Друзі щось вигукували, радісно гоготали, обнімались і так лупили один одного по могутніх спинах, що від полотняних сорочок ледве клапті не летіли. Навіть похмуру фізіономію Улиби осяяла щаслива посмішка, від чого він перетворився на такого красеня – хоч картину малюй!

* * *

Коли перший захват трішки вщух, Іллі довелося всьоме за цей день розповісти свою історію.

 – А я знав, що так воно й буде! – несподівано промовив Брика.

– Звідки? – здивувався Улиба.

Відповіді він не дочекався, бо Брика з дитинства був мовчуном. Та до того ж молот і ковадло швидко відбивають охоту до пустопорожніх балачок.

– А йому, певно, сорока звісточку на хвості принесла... – хмикнув балакучий Неждан, – ...чи баба Рикіна на мітлі!

Усі дружно розреготалися, уявивши сварливу бабу Рикіну верхи на мітлі, хоча відразу пригадали, що стара не раз казала: «Краще кульгати, ніж сиднем сидіти», і при цьому додавала: «Подивимося, сказав сліпий, як буде танцювати кульгавий». Ці слова, які раніше нагадували знущання, тепер здавалися віщими: сидень встав і навіть сліпому було видно, що станцювати Ілля зможе куди краще за кульгавого!