Просмотров — 358

22-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

СКАЧКИ У ЧВЕРТЬ СКОКУ

Частина 1

– А ну, покажи! – раптом сказав Брика.

І хоча він не сказав, що саме, Ілля відразу здогадався і, вийнявши меч, простягнув його ковалю. Дбайливо, як дитятко, той узяв його в руки й підніс до очей, милуючись блиском криці. Потім торкнувся загрубілим нігтем вістря й захоплено зацокав язиком. Друзі, затамувавши подих, а Брика мовчки вхопив меч ширше і, червоніючи від натуги, почав згинати клинок у дугу.

– Зламаєш! – скрикнув Ілля.

Коваль відпустив ліву руку і, блиснувши на сонці, клинок легко випростався.

– Булат! Мені про нього батьк казав... – нарешті промовив Брика і знову замовк, стомлений таким довгим поясненням.

– Про булат я теж чув у стольному Києві, – користуючись нагодою показати себе, мовив Неждан. – Його кують із заліза і сталі, тому він міцніший за дуба і гнучкіший за лозину.

– Мабуть, коштує немало? – похмуро поцікавився Улиба.

– А ти думав? За добрий дамаський меч коня дають, а то і двох.

– О-го-го? – долинуло з вулиці здивоване іржання, і в отворі хвіртки з’явилася кінська морда.

– А це що за звір? – присвиснув Неждан. – Брика, відчиняй ворота, доки він їх не зніс!

– О-го-го! – погодився Бурушка, який нечутно прилетів слідом за господарем.

– Бурушко, погуляй поки-що, – наказав Ілля, – а то нам тут уп’ятьох не розвернутися.

Кінська морда зникла, а Брика, Улиба і Неждан юрбою висипали на вулицю, щоб як слід роздивитися диво-звіра, голова якого не пролазить у хвіртку.

* * *

– Твій, чи що? – похмуро поцікавився Улиба.

– Мій! Буруном кличуть... Бурушкою.

– О-го-го! – підтвердив скакун, риючи землю копитом.

– Ти що, колоди на ньому тягатимеш? – запитав Улиба, із виглядом знавця оглядаючи коня з усіх боків. – Тоді нащо сідло, коли возом зручніше?

– Навіщо колоди? Це ж бойовий кінь!

– Не сміши народ, – встряв Неждан. – Та з такими ножищами він доки розвернеться – війна скінчиться! За версту видно – мирна худобина...

– Трав’яний мішок! – буркнув Улиба.

Брика звично промовчав, хоч було видно, що він поділяє думку приятелів.

– Трав’яний мішок, кажеш? – посміхнувшись, перепитав Ілля. – Тоді розпори!

Із цими словами він вихопив меч і встромив його в землю.

– І розпорю! – не здавався Улиба. – Тільки меча шкода: надто дорогий! Краще я твою конягу дармовою дубиною хряпну.