Просмотров — 421

23-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

СУТЯЖНА РОБОТА

Частина 2

Будинок Бриків стояв на краю села, тільки кузня стояла ще далі. Це було розумно, оскільки Брика працював із вогнем: трохи не догледить – і пів-Карачарова як не бувало. А якщо кузня за околицею, то згорить вона одноосібно й нікого з собою не прихопить...

Коли Брика відчинив двері, Ілля через густу темряву нічого не побачив, окрім викладеного цеглою приямку, де тліли жарини. Це був ковальський горн для розігріву металу.

– Здається, вогонь погас, – розчаровано протягнув Улиба.

– Гой ти, голова два вуха, – посміхнувся Брика, – у горн дмухнути треба!

Підійшовши до лави біля стіни, коваль поторсав купу ганчір’я, яка виявилася помічником Мовчаном. Той спросоння невдоволено замукав, але потім підхопився й кинувся до міха – спеціального пристрою із складчастими стінками, котрі розтягувалися.

Мовчан наступив на верхню планку й різко хитнув. Повітря з шипінням пішло в горн, і над ним замайоріло гаряче полум’я, яке залило кузню червонуватим світлом. Мовчан підкинув лопаткою вугілля і, не припиняючи качати міх, поворушив кочергою. Коли вогненні язики почали підкрадатися до дерев’яної стелі з діркою для диму, розторопний помічник вихопив із бадді з водою прискалку – швабру з липовою мачулою замість ганчірки для підлоги – і помахав мокрими лубовими смужками над горном. Жарини сердито зашкварчали, наповнюючи кузню паром, зате вогонь відразу зрозумів, хто в домі господар, і став поводитися тихіше.

Тим часом Брика взяв до рук вилучало – довжелезні кліщі – і, прихопивши залізний пруток, поклав його просто у вогонь. Поступово пруток почав червоніти і ставати ніби прозорим. Незабаром на нього стало боляче дивитися, проте коваль не поспішав виймати пруток з полум’я. Замість цього він прикріпив до двох уритих в земляну підлогу стовпів волочило – залізну дошку з отворами, що звужувалися. Потім коваль дістав розпиляне уздовж поліно з товстими мотузками по краях і підвісив його до залізних гаків у стелі.

Друзі мовчки спостерігали за його діями, нічого не розуміючи, а небагатослівний Брика не поспішав із поясненнями.

* * *

Першим здогадався Неждан, якому через торгівельні справи доводилося стикатися з різними чудасіями:

– Це він гойдалку повісив, щоб ногами від дошки відштовхуватися і пруток крізь дірки тягти, доки він потрібної товщини не стане!

– Тямиш! – похвалив його Брика, а Іллі кинув: – Сідай на гойдалку!

Після цього коваль ухопив вилучалом м’який від жару білий пруток і приставив його до найширшої діри. Не чекаючи на команду, Мовчан ударом молота змусив пруток висунутися з іншого, вужчого боку отвору, після чого пруток став помітно тоншим.

– Ну! – тільки й мовив Брика, а Ілля вже все зрозумів.

Ухопивши кліщами кінчик прутка й відштовхнувшись ногами від залізної дошки, він злетів на ковальській гойдалці під саму стелю. За ним потяглася сяюча металева нитка. Навіть не вірилося, що короткий пруток умить витягнувся на два аршини.

– Орел! А я ледь на палець сутяг витягнув, ну, дріт, значить... Величезних сил ця сутяжна робота вимагає! Коли так справа піде, я до ранку діру залатаю.

– А велика дірка? – поцікавився Улиба.

– Велика, – засумував коваль. – Із реп’яховий лист...