Просмотров — 464

25-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ПРОЩАННЯ ПО-СЛОВ’ЯНСЬКИ

Частина 2

Художник Олександр Продан 

– Це мені? – тремтячим голосом запитав Ілля, не вірячи очам.

– Носи! – зніяковіло буркнув Брика.

– Ух! – пронісся над столом захоплений і здивований гул. – Лепота яка!

І тут було чому здивуватися. У руках Брики, виблискуючи на сонці, ніби діамант, красувалася кольчуга такої тонкої роботи, такої краси й такого багатства!.. Ні, словами цього не передати! А фотоапаратів тоді ще не було...

Отож, Неждан прийшов на допомогу.

– Броня кільчаста! – заторохтів він. – Ціни не має, бо такої й у князя київського катма. Сталевої сутяги на неї пішло півверсти з добрим гаком. Кілець простих – не злічити. Кілець мідних – злічити, якщо на першій сотні не зіб’єшся. А срібних менше, та якщо їх продати, можна все життя байдики бити! Рукава – до ліктів, за останньою варязькою модою. На комірі – застібка золочена. Про намистини по краю не кажу, а блискітки карбовані всі самі бачать, коли не сліпі. Скажу тільки, що ми цю сорочку у веретенній бочці з піском начистили до такого неможливого сяйва, що сонячні зайці будь-яким супостатам очиці видряпають!.. Так, мало не забув! На кільцях, які груди захищають, вибито «З нами Бог!».

– А де ж латка? – запитав ошелешений Ілля, щоб не мовчати.

– Латку наш коваль таку хитру поставив, що нині сам відшукати не може, – пробурчав Улиба.

– Приміряй! – сказав Брика. – Раптом затісна...

Ілля швидко скинув каптан і натягнув металеву сорочку, підбиту зсередини матерією, щоб ніде не дряпало.

– Ух! – знову пробігло по лавах: надто вже грізно виглядав богатир, закутий у кільчасту броню.

– О-го-го! – схвально заіржав Бурушка, косячи хитрі очі на господаря: мовляв, такого навіть мені возити не гріх...

А дітвора просто зайшлася від захвату. Не верещав тільки синочок Брики – п’ятирічний Макарій. Замість цього він мовчки підкрався ззаду і що є сили вперіщив дядька Іллю по залізній спині залізним обрубком, котрий непомітно прихопив у кузні, щоб випробувати таткову роботу. Гості навіть здивувалися, який тямущий у Брики хлопчик і, головне, як добре розмахнувся!

– Ой! – закричала Агафія, однією рукою відбираючи в шибеника його зброю, а іншою чублячи синка. – Не гнівайтеся, Іллє Івановичу, що не догледіла!

– Нічого! Зате тепер я і сам знаю: хороша кольчуга! – розсміявся Ілля, відбираючи Макарія в матусі і, потираючи спину, додав: – А ще відчуваю, добрий богатир росте...