Просмотров — 363

25-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ПРОЩАННЯ ПО-СЛОВ’ЯНСЬКИ

Частина 3

Художник Олександр Продан 

Коли загальний захват трішки влігся, Ілля зняв кольчугу – а навіщо в залізі даремно пріти? – і поклав її в полотняний мішок поруч із шоломом.

– Ну, спасибі, браття, вшанували, – ласкаво промовив Ілля, виносячи з двору ще одну лаву. – Сідайте з нами трапезувати. Пива випийте Тетяниного, а краще – кваску матусиного. Квасок міцний – аж у вухах дзеленчить!

– Стривай, Ілько, – похмуро промовив Улиба, – у нас для тебе ще...

– Дай краще я скажу! – перебив шевця Неждан.

– Як говорити – так ти, а як робити – так я. Ну, гаразд, говори, коли в тебе язик, що помело...

– А з чого б ти шив, коли б я тобі шкіри не дав?

– А де б ти таку шкіру взяв, коли б Ілля її не розім’яв?

– Виходить, Ілля сам собі подарунок зробив? – спантеличено промовив Брика й несподівано пирснув у величезний кулак.

– Виходить, так... – знизав плечима Неждан і теж засміявся.

Дивлячись на них, знехотя посміхнувся Улиба і з незвички закашлявся від сміху.

Друзів підтримали їхні дружини: подружки-реготушки Агафія, Ликера і Мирослава. А незабаром усе Карачарове потонуло в нестримних веселощах, які посилювали собачий гавкіт, мукання корів, мекання кіз, кудкудакання курей, кукурікання півнів та інші радісні звуки.

Як це буває у великій дружній компанії, сміялися довго, до сліз, до гикавки, тому що разом зупинитися не могли, а по черзі не виходило, бо сміх – штука вельми заразна. А тут іще Беззуб, дочекавшись, поки затих останній схлип, прошамкав: «А чому ми шміялишь-то, браття?» – і все знову потонуло в нестримному реготі.

* * *

Нарешті, коли сльози витерли рукавами, а гикавку пригасили колодязною водицею, Іван Тимофійович посварив пальцем Брику й мовив:

– Ну, показуйте, що ви ще притягли, тільки, цур, більше не смішити, а то помремо тут ненароком, і такий харч пропаде!

– Торба перекинчик-перевертень! – урочисто оголосив Неждан, розкриваючи другий згорток.