Просмотров — 405

25-4 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ПРОЩАННЯ ПО-СЛОВ’ЯНСЬКИ

Частина 4

Художник Олександр Продан 

– Ух! – промайнуло над столом, і було чому!

Перекинчиком виявилися пов’язані ременем дві великі торби з блідо-жовтої юхти – товстої свинячої шкіри, двічі продубленої і просмальцьованої. Їх можна було носити, перекинувши через плече, або возити на коні, звісивши по обидва боки.

– Зверніть увагу на вичинку! У вогні не горить, у воді не мокне, не рветься й не треться! – не вгамовувався Неждан. – Дратвою прошита просмоленою, зсуканою і скрученою! Зносу не знає, денця не має!

– А нащо вона Ільку? – поцікавився Іван Тимофійович. – Милостиню просити чи гриби збирати?

– Які ви, Іване Тимофійовичу, темні, не при вас буде сказано! – образився Неждан. – Та невже пристало богатирю в мішку збрую тягати? Ні, хай він кольчугу, шолом і щит до торби кладе. А гриб знайде або, скажімо, хто хліба дасть – і для харчів місця вистачить! Тримай, Ілько, та обережно: там тобі моя Ликера пирогів із капустою на дорогу поклала.

– А моя Агафія сухарів насушила, – додав Брика.

– А Мирослава рушник із півнями дала, щоб було чим витертися, – пробурчав Улиба.

– Ну, спасибі вам, браття! – мовив Ілля, кланяючись у пояс. – Не очікував я, селянський син, на такі княжі подарунки. І вам спасибі, земляки, що не забували сидня бідолашного й завжди добрим словом шанували. Обіцяю стояти за вас не на життя, а на смерть!

Після таких слів матінка, Єфросинія Іванівна, не витримала й уголос заридала, хоча Іван Тимофійович плакати суворо заборонив. Єфросинію дружно підтримали всі карачаровські баби, дівки й дівчатка, котрі вміють пускати сльозу краще за дощові хмари.

* * *

Трохи почекавши, Іван Тимофійович суворо зиркнув на заплаканих подруг дружини й голосно крикнув: «Цить!», після чого стрункий бабський хор миттєво замовк.

– Їдь, синку, з Богом, – тихо сказав батечко. – І пам’ятай батьківське напуття...

– Із Богом, Ілько! – побажав богатирю щасливої дороги батюшка Андрій.

– Із Богом! – підхопив народ.

Ілля закинув на Бурушку торбу-перекинчик, яка помітно роздулася від подарунків, потім сам скочив у сідло, махнув землякам рукою на прощання... і відразу зник у хмарі пилу.

Натомість в повітрі ще довго лунали слова богатиря:

– Не згаааааадуйте лиииихом!