Просмотров — 337

29-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

НАГАЙ

Частина 1

Ілля ще довго блукав між торговельними рядами, визираючи гостей-купців, котрі знали всі дороги до Києва, доки не почув за спиною розкотистий бас:

– Продаєш?

– Нагай! Нагай! – зашепотів народ, шанобливо розступаючись.

Ілля повернув голову й побачив людину, зовнішність якої зовсім не спонукала до близького знайомства. Це був похмурий тип досить значних габаритів. Його відверто розбійницьку пику облямовувала синяво-чорна борода, м’ясисті пальці були обнизані дорогими перснями, а яскравість і багатство одягу приголомшували, та в той же час викликали тривогу. Аж надто незграбно й недоречно вони виглядали, немов були зняті з чужого плеча – і не з одного, а з багатьох...

– Нагай! Нагай! – знову прошелестіло навколо.

– Меча, питаю, продаєш? – перепитав Нагай, явно задоволений тим, що його ім’я наводить жах.

І в цьому не було нічого дивного, адже Нагай, котрий з’явився в Муромі нещодавно, відразу обклав міське торговище даниною. А коли хтось із дурості відмовлявся платити, підручні Нагая просто викидали сміливця геть, і якщо при цьому не калічили, то норовливий торговець міг тихо радіти своїй удачі.

– Ні, не продаю! – відрізав Ілля, не відводячи погляду від очей незнайомця, схожих на два чорних колодязя.

– Чого?.. А ну повтори!

– Не про-да-ю! – по складах відчеканив Чобіток.

– Чули? Я купити бажаю, а він не продає! Ти, лопушок сільський, не лопушися, а то з корінням вирву й за вітром розвію.

Ілля зрозумів, що зараз буде велика бійка, тому на лопушка не зреагував. Не любив він словами кидатися. Він іще в ті часи, коли ходячим хлоп’ям був, не раз бачив, як два мужики візьмуться за грудки – і давай поливати один одного різними словами.

– Ось же дурандаси! – сердився батечко Іван Тимофійович. – Невже невтямки, що слова паче вил душу рвуть. А душу берегти треба. Тому, синку, запам’ятай: на слова противні не ображайся, краще піди по-доброму. Коли ж не дають піти – тоді бий, а не розмови розмовляй...