Просмотров — 361

29-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

НАГАЙ

Частина 3

А ось цього говорити не варто було! Нагай на мить зблід, і його обличчя спотворила зла гримаса. Трохи поміркувавши, він сховав злобу в бороду й розтягнув масні губи в усмішці, якщо, звичайно, вовчий оскал можна назвати посмішкою.

– Ось ти як заговорив... А ну, відповідай: хто такий і звідки?!

– Багато знати хочеш! Скажу тільки, що в дитинстві мене Іллею охрестили, по батькові Івановичем величають, а прізвисько моє...

Він уже хотів сказати «Чобіток із Карачарового», та вчасно прикусив язика: адже скажи він так, цей бандюга може заявитися на село й зірвати злість на його батьках. Проте часу на довгі роздуми не було, тому з губ Іллі злетіло перше, що спало на думку:

– ...А прізвисько моє – Муромець!

* * *

Присутнім на торжищі городянам це прізвисько припало до душі, хоча ніхто – ані відразу, ані потім – не зміг пригадати жодного знайомого Муромця, котрий був би таким ладним і до того ж не злякався б Нагая. Чесно кажучи, це й порятувало Іллю. Якби не сподобався він городянам, його б ураз викрили, а так лише трохи здивувалися.

По правді, Ілля й сам здивувався своїй вигадці. Однак навряд чи він так назвався випадково, адже Муром, перше місто, яке довелося побачити колишньому сидню, теж йому сподобався, ось він і вибрав собі прізвисько до душі.

– Ілля Муромець, значить... – цикнув Нагай, немов пробуючи богатирське ім’я на зуб. – Бачу, не любий тобі торг. Ну що ж, добре: не хочеш по-чесному – не треба! Тоді давай інакше розсудимо: супроти твого меча іржавого я справний лук-саадак поставлю. За такий лук татарський султан мішок золота дасть, оскільки б’є саадак далеко – оком не охопиш. Влаштуємо поєдинок чесний, а хто візьме гору, той усе й отримає!

– Не погоджуйся! Обдурить! Від Нагая живцем іще ніхто не йшов, – почувся поруч гарячий шепіт.

Ілля трохи скосив очі й побачив того самого тямущого мужичка, який допіру радив тримати вуха сторчма й остерігатися злих людей. Почувши нове застереження, новоявлений Муромець задумався. Адже якщо вперше мужичок виявився правим, то й удруге не помилиться. Ілля опустив голову й побачив свої постоли, що для бою ніяк не годилися. Проте, чоботи були в торбі, а торба зі щитом висіла на Бурушці, а Бурушка був міцно прив’язаний до конов’язі, яка знаходилася на іншому кінці торжища.

Ілля важко зітхнув, підняв очі й тихо промовив:

– Згоден!