Просмотров — 396

31-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ПЕКЕЛЬНА КРАСА

Частина 3

Купивши Бурушці два мішки пахучого сіна та скребницю, що замінювала коням мило й мочалку, Ілля з Іваном пішли до конов’язі, де нудьгував богатирський кінь. Але виявилося, що нудьгує зовсім не Бурушка, а двоє невмілих злодюжок, які намагалися зняти багате сідло. Злодюжки валялися на землі й жалібно стогнали. Один, мабуть, підкрався ззаду, і був ударений богатирським копитом, а другий, котрий вирішив зайти спереду, був укушений богатирськими зубами.

Іван похитав головою і промовив із докором:

– Із такими лапищами треба землю орати. А ну, геть звідси, поки ми не розсердилися!

Мужики здивовано подивилися на маленького Івана, та помітивши поруч Муромця, без зайвих слів кинулися навтьоки.

– Ось це інша розмова, а то розляглися, бач, як пани, коли інші працюють не спавши! – погрозив їм услід кулачком тямущий мужичок. – А ти, молодцю, з усього висновки роби.

– Які?

– Такі! – примруживши хитрі очі, усміхнувся Іван і, тицьнувши пальцем у Бурушку, пояснив: – Ніколи не стій позаду того, хто брикається, і попереду того, хто кусається!

– О-го-го! – радісно підтвердив розумний кінь, скалячи величезні зуби і пробуючи землю копитом.

* * *

Пригостивши Бурушку хлібом із сіллю та змінивши постоли на чоботи (як у постолах битися, так нехай краще чоботи припадають пилом!), Ілля поставив ногу в стремено... і раптом ляснув долонею по лобі.

– Та що ж це я! Так і не дізнався нічого про Солов’я й дорогу прямоїжджу!

– Гаразд, не горюй! Дорогу я, так і бути, покажу, а дорогою і про розбійника розповім.

– Та що ж ти раніше мовчав? Розповів би відразу – не довелося б із Нагаєм битися!

– Тому що всьому своя черга. Ти себе в бою випробував? Випробував! Народ торговий від ярма звільнив? Звільнив! Лук ціни незнаної здобув?

– Здобув! – луною повторив Ілля.

– Так чого ж тут горювати, коли радіти треба!