Просмотров — 389

32-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

НІЧ У ЛІСІ

Частина 1

Тямущий мужичок виявився гарним супутником: багато не говорив, місця майже не займав, дорогу показував правильно. Примостившись на просторому крупі Бурушки, він тримався за богатирські боки, оскільки обхопити Іллю рук не вистачало. Але навіть коли кінь переходив на труську рись, селянин не сповзав ані ліворуч, ані праворуч, а сидів як приклеєний.

Залишивши позаду славний град Муром, вони довго їхали путівцем, котрий непомітно переріс у битий шлях, що біжить повз засіяні й парові поля; вибивали пил зі сплячого степу, прорізаного байраками; перетинали світлі струмки й темні висохлі яруги – річкові протоки, які залишила весняна повінь.

Почався ліс, і незабаром палюче сонце змінилося тінистою прохолодою. Тут було добре! У гілках щебетали дрозди-білобрівки, нестямно кричали сойки, вистукували ритм дятли, десь у глушині гавкала лисиця, у кущах шарудів полохливий заєць, стурбовано рохкали дикі свині, а на далекому болоті заливався зведений жаб’ячий хор.

Оповитий дзвінкою тишею ліс був веселим, і серце Іллі посміхалося йому у відповідь.

Коли вторована купецькими караванами стежка різко звернула, і Бурушка вже хотів було піти нею, тямущий мужичок несподівано скомандував:

– Тпру!

Заколисаний лісовою красою, Ілля здригнувся й запитав:

– Чого?

– Праворуч – об’їзна, а тобі на прямоїжджу.

– Та де ж вона, не бачу!

Замість пояснень Іван зістрибнув на землю й відвів убік густо вкриту листям лозину.

– Тут прямоїжджа лежала! А нині травою поросла. Схоже, нудьгує тепер Соловейко: нема кого йому грабувати, бідолашному. Значить, доведеться розбійничкам на об’їзну перебиратися...

Ілля наморщив лоба. Це що ж таке виходить? Якщо Соловей тут гніздо зів’є, скільки народу безвинно постраждає? Адже й Неждан незабаром до Києва збирається! Першого разу він голову порятував, а вдруге може й пропасти. Хто ж тоді сім’ю годуватиме, якщо годувальник у лісі згине?

І як уявив Ілля Ликеру, яка плаче-побивається, та сиріток Анюту, Пелагею, Варвару, Костя, Серафима та Микитку, які крізь гіркі сльози волають: «Де ти, батечко? На кого нас покинув?» – так йому тоскно стало, що закричав богатир, лякаючи народ лісовий:

– Ну, тримайся, Соловею окаянний! На тебе сам Муромець іде!