Просмотров — 516

33-6 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ОДИХМАНТОВИЧ І БУДИМИРОВИЧ

Частина 6

Того ж дня я розповів купцеві про пастку, що для нього готувалася. І так мені легко на душі стало! Тим паче, Господь мені знак послав. Адже, подумай, як я, голота, міг до палат купецьких потрапити? Але потрапив! Тільки-но до терема підійшов – як коляска під’їжджає, а з неї сам виходить. Навколо гридні-охоронці з сокирами товпляться, ніби біля князя, – не підійдеш. Та він раптом мене сам примітив і пальцем поманив: мовляв, ходімо, гусляре, до палат, ми трапезувати будемо, а ти нам пісню заспіваєш...

Ну, і заспівав я все, що знав. Від моєї пісні спохмурнів купець, а потім ляснув мене по плечу і сказав, що він тепер Солов’я-розбійника до пастки заманить.

– Коли до тебе чоловічок від Солов’я підійде, скажеш, що за тиждень мої кораблі неподалік Старої Руси пристануть, щоб солі набрати. Одне не кажи: у трюмах цього разу не добірне хутро з медом будуть, а добірні дружиннички.

* * *

Допоміг Господь: усе так і вийшло. Наскочили розбійники на торговий флот, а звідти дружина – і нумо з плеча рубати! Усі як один супостати здалися, лише Соловей випурхнув: не змогли з ним упоратися й п’ятеро бійців, ось такою силою злісною лукавий його нагородив. А, можливо, Господу було завгодно, щоб Солов’я хтось інший здолав і тим ім’я своє прославив.

Але найбільше мене те потішило, що Марію врятувати вдалося: розповіли супостати, де її переховували, щоб мене в залізній вузді тримати. Ох, і раділи ж ми з сестричкою, що від Солов’я живими пішли! А за рік вона заміж вийшла за управителя купецького. Весілля вийшло веселим, бо посадженим батьком сам Соловей Будимирович став і придане нареченій княже справив.

Він і мене забажав при собі залишити, та не захотів я волю на позолочену клітку міняти. І потім, яка з мене користь? Я ж простий мужик – можу вареники лигати, можу орати, можу сіяти, можу врожай збирати, можу хату зрубати й піч покласти, можу хліб спекти й корову подоїти, можу рибку зловити – а більше нічого й не вмію до ладу. Ось так і ходжу по землі: біднякові підсоблю, а багатого обійду...

І все б нічого, якби лихий люд не казав, що лютішає Соловей із кожним днем усе більше, і ніякої управи на нього немає. А головне, як ім’я Іван почує, злістю наливається. Усіх, кричить, Іванів знищу! Жодного не помилую! А в нас куди не плюнь – в Івана влучиш. Значить, якщо його не зупинити, він не вгамується, доки пів держави не виріже.

Ось чому, Ілько, не з руки мені з тобою йти. Заважатиму я тобі. Адже коли Соловей не простого Івана побачить, а Івана, котрий його мало не занапастив, то він такою злістю наллється, що з ним ніхто не впорається. Так що сам підеш, а я за твоє здоров’я свічечку поставлю...

* * *

Сказавши це, тямущий мужичок швидко постелив на землю скатерку, кинув у головах мішок Бурушкиного сіна, котрий уже значно схуд, і моментально заснув, як це вміють робити люди, чию совість не обтяжують лукаві думки.