Просмотров — 423

34-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ЛИХО-ЛИШЕНЬКО

Частина 1

Вранці Іллю розбудив голод. І не дивно, бо галявиною блукали апетитні запахи. Виявилося, Іван устав раніше, щоб зварити кашу з грибами. У казанку, який голосно булькав, грибів була тьма і жодного поганого, бо знав тямущий мужичок, що всякий гриб до рук беруть, та не всякий гриб до казанка кладуть.

– Як жилося, як спалося? – весело шанував Іван богатиря, запрошуючи привітним жестом до скатерки-самобранки. – Де гриби – там і ми, а де каша – там і місце наше!

– Чудово спалося! Краще, ніж на печі!

– Значить, не даремно кажуть: яка постіль – такий і сон. А мені всю ніч снилося, що я гриби збираю: ось повний казанок уві сні і приволік! Хороша їжа, краще не знайдеш: не жуй, не ковтай, лише брови піднімай!

– А хто сперечається? – вигукнув Ілля, запускаючи ложку до казанка.

* * *

Наївшись від пуза та згодувавши Бурушці залишки сіна, друзі закидали багаття землею і стали думати, де б їм краще повчитися стрільбі.

– Воно, зрозуміло, у полі зручніше. Та тільки де ж у лісі поле взяти? – почухав потилицю Іван. – Значить, будемо в небо стріляти. Знову ж стрілу шукати не треба: вона сама назад прилетить. Я покажу, а ти дивись обома очима і запам’ятовуй з одного разу, тому що часу обмаль.

Іван вийняв із кишені кільце, куплене на торжищі, і надів його на подушечку великого пальця.

– Це щоб тятивою шкіру не порвало, – пояснив він.

Вклавши в лук стрілу, Іван розсунув ноги ширше й захитався на п’ятах, немов перевіряючи, чи міцно він стоїть на землі. Потім, зачепивши тятиву зігнутим великим пальцем і підтримуючи оперення вказівним і середнім, він став розтягувати лук, одночасно піднімаючи його вгору.

– Я, звичайно, мисливець поганенький, – з натугою промовив Іван, – та з двадцяти кроків у лоб уцілю, особливо, якщо лоб великий...

Раптово лук випростався, і стріла, зі свистом розсікаючи повітря, злетіла в небо. Але незабаром повернулася, із хрускотом увіткнувшись у землю біля ніг лучника.