Просмотров — 284

35-4 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ДЕВ’ЯТЬ ДУБІВ

Частина 4

Художник Олександр Продан

Це ускладнювало завдання. До того ж, на відміну від муромського торжища, перевага у силі була такою разючою, що й ножі діставати було не треба. Вистачило б простого кидка-накату, щоб збити богатиря з ніг і розтоптати кованими чобітьми.

Ілля крадькома озирнувся, немов сподіваючись побачити тямущого мужичка, та його не було й бути не могло, а якби й опинився поруч, що він міг підказати? Хіба що порадив би зламати меч об коліно та здатися на милість переможця...

* * *

Тільки Муромець не став здаватися. «Господи, благослови!» – подумки промовив він і раптом почав діяти так швидко, що думка не встигала за руками. Спершу богатир вихопив із сагайдака три стріли і встромив їх у землю перед собою. Одночасно він зірвав із плеча лук і одну за одною випустив стріли в Солов’я, Нагая і Сича. Ті, немов підкошені, повалилися на землю. Вигляд миттєво переможених ватажків змусив розбійників закричати від жаху, від чого вони немов прилипли до землі, не в силах зробити кроку.

Помітивши це, Ілля став діяти ще швидше. Він схопив за ноги найвищого вікінга, закутого у важкі обладунки і, розкрутивши його над головою, обрушив на передні ряди...

* * *

Це було жахливе видовище. Скрегіт сталі заглушав стогін переможених ворогів і крики тих, кому вдалося вирватися зі смертельної круговерті й кинутися навтьоки, кидаючи зброю, щоб не плуталася під ногами. Однак далеко не втік ніхто, оскільки до бою вступив утиканий соснами ліс.

Кажуть, у страху очі великі. А ось жах очей не має... Очманілі розбійники наосліп натикалися на міцні стовбури, а дрімучі кущі намертво вчіплювалися в їх кольчуги та каптани. Напевно, не варто було так швидко тікати, і вже точно не треба було натикатися на ведмежат із ведмедицею, які ласували медом, і злити своїми криками й без того злих лісових бджіл.

Єдиним, хто не встиг взяти участь у битві, виявився Бурушка, котрий потішив себе тим, що брикнув одного громилу, котрий сам нарвався на богатирського коня...

* * *

Усвідомивши, що бій закінчено, Муромець підійшов до ватажків, які голосно стогнали. Зараз вони не становили загрози, бо кожен був поранений у праве плече. Це могло здатися неймовірним збігом, якби Ілля саме туди не цілив... І хоча бандити заслужили значно більшої кари, богатир не став мститися. Навпаки, він витягнув стріли, акуратно обломивши наконечники, а потім промив рани, засипані землею, і приклав до них листя подорожника, яке заздалегідь дав тямущий мужичок.

– Ай! Ой! – вигукувало руде Сиченя при кожному дотику.

Соловей Одихмантович і Нагай мовчали, хоч так скреготіли зубами, що вуха закладало.

Закінчивши перев’язку, богатир обплутав усіх трьох однією мотузкою й погнав туди, звідки пахло смаженим кабаном.