- Просмотров — 453
38-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА
ТАЄМНЕ СТАЄ ЯВНИМ
Частина 1
Художник Олександр Продан
Сівши за київський стіл, Володимир щедро нагородив Тровура й запропонував йому залишитися на службі. Трохи подумавши, варяг погодився, бо встиг прив’язатися до князя, до того ж йому припали до серця й Київські гори, і могутній Дніпро, а головне – красуня Анастасія, майбутня мати Олава Гарноволосого.
Минали роки, проте Тровур жодного разу не пошкодував про своє рішення, а коли разом із князем прийняв святе хрещення в Корсуні-Херсонесі, то остаточно зрозумів, що Київська Русь стала йому рідною домівкою.
Коли у Тровура та Анастасії народився син, великий князь улаштував велику учту, тобто урочисту вечерю, і оголосив, що зараховує Олава до гриднів, тобто бере до своєї дружини. Це була висока честь, тому що багато хто роками добивався звання дружинника, і недарма, адже стати князівським дружинником означало стати другом князя. Олаву ж це вдалося без будь-яких зусиль, що в декого викликало велику заздрість. Але це було звичною справою, тому що заздрість завжди є тінню успіху. Тим паче, що заздрісників із часом поменшало, оскільки Тровур навчив сина з усіма бути ввічливим, завжди посміхатися й ні за яких обставин не виказувати роздратування.
* * *
Із дитинства Олав осягав військову науку й досяг чималих успіхів. За це його поважали варяги-вікінги й любили богатирі, котрі часто збиралися в княжому палаці.
Гарноволосий чудово гарцював на коні, стріляв із лука, бився на мечах, володів скрамасаксом і вдало метав ножі-зачобітники. А найкраще Олаву давався спис, і тому він часто виходив переможцем у сутичках із сильнішими супротивниками. Одного разу він навіть вибив із сідла на потішному бойовиську рідного дядька Володимира – грізного воєводу Добриню, прозваного Микитовичем. Треба зауважити, що ім’я Микита давньогрецького походження і означає – переможець. А Добриня завжди перемагав: і у поєдинках, і у битвах є волзькими болгарами та чорними клобуками, або каракалпаками, що в перекладі з тюркського означає «чорна шапка».
Чорні шапки були безжальним кочовим плем’ям, яке об’єднало печенігів, торків та берендеїв, у наріччі яких було відсутнє слово «пощада»...
– Хитрий списом махати! – пробурчав того разу Добриня Микитович, устаючи із землі. – А руками можеш?
Із цими словами він ухопив коня Олава за гриву й ураз перекинув його разом із вершником. Глядачі радісно ухнули, і більше за всіх зрадів князь, котрий у своєму дядькові-богатиреві душі не чув.
* * *
Однак не тільки ратним справам навчався син варяга. Разом із іншими дітьми зі знатних родин він був відданий на навчання книжкове. За наказом Володимира цю добру справу було започатковано при церквах, оскільки навіть найбагатші бояри не могли особисто купувати книги-манускрипти, бо були вони надзвичайно дорогі, тому що переписувалися й перепліталися вручну в особливих книжкових майстернях – скрипторіях.
