Просмотров — 390

39-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

КАЛИН-ЦАР

Частина 3

Художник Олександр Продан

 

Сартак нещодавно став чоловіком його старшої дочки Алмагачлар. Це ім’я було вельми солодкозвучним, тому що в перекладі означало яблуню. Що означало ім’я Сартак, Калин-цар точно не знав, бо його зять був половцем, але дуже хотів, щоб воно походило від слова «сарай», тобто палац. Можливо, так воно й було, і ця здогадка тішила царське самолюбство: адже тоді виходило, що його яблунька із саду перебралася до палацу. А ось це вже було правдою, бо Сартак володів величезним багатством і до того ж відрізнявся міцною статтю, гострим розумом і неймовірною жорстокістю.

– Що скажеш, Сартаче? – переказавши нічну історію, запитав Калин.

– Я не звіздар і не тлумач снів, – статечно відповів половець, натякаючи на Тосук-кана, котрого терпіти не міг. – Я воїн і звик дивитися смерті в очі. Та коли на ратному полі я бачу щось дивне, то не лізу в бій, доки не зрозумію, що відбувається.

– Красиво сказано, та користі у твоїх словах мало, – знизав плечима Тосук-кан.

– Замовкни, я тобі слова не давав! – перервав мірзу цар. – І що ти пропонуєш, Сартаче?

– Я пропоную не нападати раптово. Для чого нам ці хитрощі, коли твоя армія у десять разів перевершує армію киян? А якщо порівняти вишкіл їхніх воїнів і наших, то у двадцять...

– Я це знаю, – нетерпляче перебив цар. – Робити що?

– Давай пошлемо їм повеління-ярлик, аби дали викуп. Якщо Володимир погодиться, значить, немає в нього батира, який може зламати дзьоб нашому орлу. А коли так, то ми спочатку візьмемо викуп, а потім усе одно нападемо.

– А коли не погодяться? – знову встряв у розмову Тосук-кан.

– Тоді ми їм запропонуємо поєдинок один на один. Пообіцяємо, що в разі поразки відступимо від Києва. Заради цього вони виставлять свого кращого бійця.

– А якщо він виявиться голубом із мого сну, то хто з ним битиметься?

– Та хто завгодно. Хоча б наш поважний тлумач Тосук-кан...

Від цих слів жовте обличчя монгола зблідло, а у вузьких очах промайнув неприхований жах.

– Я мірза, – нарешті промовив він, – і мені не пристало битися з простим воїном!

– Не трясися! – з отруйною усмішкою заспокоїв його Сартак. – Адже бій буде чесним: як тільки їхній голуб вилетить за міські ворота, мої воїни розірвуть його на шматки. А потім за один штурм візьмуть Київ, який уже ніхто не захистить.

– Хороший план, – похвалив слова улюбленого зятя Калин-цар. – Так і зробимо. А поки я хочу подивитися, як далеко б’є мій новий лук. Сартаче, вистав по три воїни в п’ятистах і тисячі кроків від ставки.

– Моїх?

– Ні, Тосук-канових. Лук монголи робили, ось на монголах і перевіримо.

– Але, царю, у мене не так багато воїнів, як у Сартака, – заперечив мірза.

– Нічого, візьмемо Київ – наробиш собі нових, – розреготався правитель. – Там, кажуть, жінок вистачає. Ну, чого сидиш? Виконуй! Тільки людей огрядних бери, щоб я не промахнувся...