Просмотров — 379

40-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

БЕНКЕТ НА ВСЮ ГУБУ!

Частина 2

Художник Олександр Продан

 

Скликав Володимир бояр та купців і почав із ними раду радити. Більшість говорили: треба віддати, бо розграбує татарва місто, ще гірше буде. І коли засмучений князь уже майже погодився, встав один непримітний купчик і мовив:

– Не поспішай горювати, Красне Сонечко. Заїхав я нещодавно до одного шинку околичного, і зустрів там диво дивне. Сидить на лаві богатир сили небаченої та мед п’є. Кажуть, уже десять днів із лави не піднімається, хіба що впаде коли. Його мужики вдесятьох піднімуть, а він знову за своє. Звати його Василем-пияком, і кажуть, що його ані меч, ані стріла не беруть, а сам він п’ятипудовий камінь на долоні, ніби пір’їнку, підкидає. От якби нам його проти Кудрі направити! Тільки як його з шинку витягнути, збагнути не можу.

– Що, і на князівські вмовляння не піддасться? – насупив брови Володимир. – Нумо, веди до нього!

* * *

Василь й насправді виявився кремезним мужиком, під яким дубова лава гнулася. Він був так зайнятий величезним дзбаном медовухи, що навіть не обернувся, коли князь і його свита увійшли до шинка.

– Встань, вахлаче неотесаний! – зашипіли, умить протверезівши, мужики.

– Ік! – відповів богатир, піднімаючи жбан.

– Встань, із тобою князь говорити хоче! – загомоніли бояри.

– Нащо мені вставати? Нехай краще сам сідає, – пробурмотів Василь.

– Куди ж мені сісти? – запитав князь.

– А хоча б сюди!

Із цими словами богатир взяв лівою рукою вкопану в земляну підлогу дубову лавку і, помахавши нею в повітрі, вбив біля князя.

– Ну, чого тобі, говори!

Від такого нахабства мужики й бояри зашуміли. Але князь підняв руку, змусивши їх замовкнути, сів на лавку й незворушно сказав:

– Не мені треба, а Києву. Якщо не допоможеш бусурман прогнати, то не бачити тобі більше цього шинка.

– Це ж чому?

– Тому, що їхній закон вино забороняє. І тільки татари Київ захоплять – відразу всі шинки спалять, а медовуху в Дніпро виллють.

– Щооо? – заревів Василько і жваво схопився на ноги, ніби й не пив ані краплі. – Пішли, покажеш, хто на нашу землю руку погану підняв...

* * *

Сказано – зроблено! Здерся богатир на дозорну вишку, узяв лук, вклав у нього стрілу й першим же могутнім пострілом зніс Кудрі брови разом із черепом, хоч той і поставив намет на відстані недосяжній. Так стріла б і не долетіла, якби її хтось інший пустив...

Залишившись без ватажка, татари здригнулися й відступили. І треба сказати, зробили вони це вчасно, бо Василь-пияк, озброївшись могутнім пірначем-булавою із залізним пір’ям, уже прямував до міських воріт...