Просмотров — 315

46-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

НЕВДАЛИЙ ПОСТРІЛ

Частина 1

Художник Олександр Продан

 

А під вечір того ж дня затремтіла земля під ударами тисяч копит. Закричали сполохані птахи, загавкали лисиці, завили вовки, загарчали ведмеді. Це мчала до міста непереможна сила Калина-царя. За годину військо вже коливалося в полі на відстані польоту стріли. Але вперед не йшло, бо послухався цар поради свого зятя Сартака й вирішив не нападати відразу, а спершу розбити табір.

Наступного ранку городяни побачили за високими київськими стінами силу-силенну різнокольорових наметів, що оточили вишитий золотом намет – ставку Калина-царя. Незабаром від вируючої маси кочівників відокремилася кінна фігура з білим полотнищем. Зважаючи на його пихату пику, це був ні більш ні менш царський міністр закордонних справ, хоча насправді це був звичайний попихач – піди туди, принеси те. Під’їхавши до частоколу, він спішився і, насилу протискуючись між рожнами, пішов уперед, доки не зачепився ременем шкіряного обладунку за відточене вістря.

Через це міністр без портфеля опинився в незручному становищі. Просто так відчепитися не виходило, а розстібати обладунок на очах у приреченого міста здавалося ганебним. Тоді посланець став удавати, що вже нікуди не поспішає, а просто милується пташками, тобто ґав ловить.

Наші спостерігачі спочатку нічого не зрозуміли, тому звернулися за допомогою до справжнього фахівця – юродивого Микитку на прізвисько Звіздар. Незважаючи на кволе тіло, Микитка мав прекрасний зір, через що ночами зірки роздивлявся і з ними говорив. А зірки йому відповідали, бо Микитка кожну зірку на ім’я знав!

А чому тут дивуватися? Адже юродиві зовсім не були божевільними, як думають деякі. Юродиві були Божими мудрецями, котрі добровільно відмовилися від благ життя земного й набули вигляду божевільних, якими зовсім не були. Зате несправжнє безумство дозволяло говорити правду засліпленим лестощами царям і викривати розбещених царедворців.

От би й нашим правителям хоча б кілька юродивих!..

* * *

...Отже, Микитку позвали, аби сказав, навіщо цей татарин біля рожна пританцьовує. Микитка глянув, радісно засміявся, а потім зігнув вказівний палець гачком і підчепив ним із правого боку свою сорочку. Першим здогадався Бова, голова приворотної варти, котрий і насправді був голова!

– Ясно, наскочив татарин на рожен. Відчиняй ворота, піду звільняти.