Просмотров — 310

46-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

НЕВДАЛИЙ ПОСТРІЛ

Частина 3

Художник Олександр Продан

Згодом із моря виринув той самий вершник і кинувся до міських воріт. Цього разу він не став продиратися крізь частокіл, а прямо із сідла пустив стрілу, яка, ледь перелетівши огорожу, впала князю під ноги. Це був дуже хороший постріл, бо стріла пролетіла не багато й не мало, а рівно стільки, скільки треба. До того ж, вона летіла не одна, а з новим ярликом.

* * *

Прочитавши послання, князь спохмурнів.

– Калин пише, що стріла влучила в око його улюбленому зятеві Сартаку. І тепер невідомо, чи протягне той до вечора. Цар вимагає, щоб я видав кривдника. Певно, хоче потішити Сартака смертними тортурами. Якщо ми відмовимося, він виріже всіх чоловіків Києва, включно з немовлятами, а жінок продасть у рабство.

– Бреше! – видихнув Альоша.

– Ні, не бреше. Калин зробить це, якщо не сьогодні, так завтра, та хоча б і за рік, але зробить! Йому поспішати нікуди: їжі в лісах і полях вистачає, а води – повний Дніпро...

– Тааак... наробив ти біди, Альошо, – похитав головою воєвода. – Розлютилася татарва до нестями. Спробуй тепер вгамувати.

– Прости, Добрине, прости, князю! Я ж думав, у Калина влучу...

– Знову тебе твоє молодецтво підвело, – сердито сказав князь. – Добра кашка, та замала чашка: молодецтво без голови недорого коштує.

– Коли я винен, то відпусти мене до Калина. Нехай убивають, зате я із собою декого прихоплю!

– А в мене інша пропозиція є, – втрутився в розмову Ілля. – Дай мені, князю, прапор – хоругву білу.

– Це ще навіщо?

– Я послом твоїм, князю, прикинуся, за Альошу поторгуюся, а сам тим часом усе вивідаю та подивлюся, чи є в них якась слабина.

– Немає в них слабини, – пробурчав Добриня.

– Є! І ця слабина – сила Калина-царя, на якій усе військо тримається, – заперечив Володимир, котрий знався на державному управлінні. – Якщо його прибрати, то мірзи за владу вмить перегризуться, і тоді впоратися з ними буде простіше. Тільки навряд чи тебе до царя ближче, ніж на три косих сажнів, підпустять.

– Прорвемося! Хоча їх і більше, тільки хто їм допомагає? Трава степова та вітер. А наш Помічник на висоті перебуває і має Силу Небесну. Так що будемо живі – не помремо! А що на три косих сажні й восьми кроків мало – не біда! Тим паче, я ж не крокувати буду, а літати...

– Ну, тоді лети, Іллє, ясним соколом, а ми за тебе в Десятинній церкві молебень відслужимо, – щиросердо сказав князь і обійняв богатиря, щоб приховати смуток.

Знав, знав Володимир, що йде Муромець на вірну загибель. Знав, проте вірив, що Бог не залишить місто, благословенне першим учнем Христа – Андрієм Первозванним!