Просмотров — 322

47-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

БУЛАВА ІЛЛІ МУРОМЦЯ

Частина 2

Художник Олександр Продан

– Меча дай-дай, – незворушно повторив товмач, котрий нічого не зрозумів.

– Чого торочиш, як сорока? Та я ж, дурна твоя довбешка, посол княжий! Виймайте мене звідси й до царя ведіть!

– Меча дай-дай-дай!

Ілля зрозумів, що розмови не допоможуть, а вибиратися усе одно треба. Тому він відстебнув меч і викинув назовні. І так вправно, що нетямущий товмач звалився до ями, а троє інших довго плювалися зубами.

* * *

Намагаючись залишатися дипломатом, Ілля дозволив зв’язати себе чембурами – шкіряними поводами, на яких водять коней. У такому вигляді богатир і постав перед очима грізного царя.

Муромець відразу зрозумів, що перед ним не просто правитель, котрий володіє нестримною волею, а справжній боєць, силу якого не могло приховати царське вбрання. Однак і Калин відразу розпізнав у посланцеві справжнього богатиря. Та найбільше царя вразили біляві пасма, що вибивалися з-під шолому. Йому відразу пригадався білий голуб із недоброго сну, і тінь тривоги пробігла по його спохмурнілому обличчю.

– Розв’яжіть, куди він дінеться? – наказав правитель.

До Іллі рушив слуга-охоронець, однак Муромець не потребував його послуг. Він напружив м’язи, і шкіряні чембури розірвалися, немов шовкові ниточки.

Калин здригнувся, але впорався із собою і, жестом запросивши Іллю сісти, запитав слов’янською, який вивчив під час численних набігів:

– Хто ти?

– Ілля Муромець – посланник княжий.

– Хороший меч у тебе, хоч для моєї руки важкуватий. Повішу його на килим, буду милуватися. Та ти пригощайся, Муромцю, і розповідай, із чим від князя прийшов.

Богатир оглянув стіл, точніше – багатий килим, котрий лежав на підлозі, і не побачив нічого, окрім м’яса та якогось неапетитного варива в мисках.

– А хліб де? – запитав він.

– Для тебе знайдемо, – цар плеснув у долоні і крикнув: – Чурек!

Ілля вирішив, що це ім’я слуги, але виявилося, що чурек – це плаский коржик. На смак він був гіршим за хліб, тільки вибирати не доводилося, тим більше, що послам і не таке їсти доводиться. Зате м’ясо виявилося не мишатиною, а смаженою бараниною, і богатир із задоволенням з’їв чималий шматок. А от від кумису – кобилячого молока – відмовився, хоча даремно: корисна річ!

– Прийшов я до тебе, Калине-царю, із пропозицією. Замість поєдинку наш князь згоден за твого зятя Сартака виплатити віру – підводу срібла, підводу золота і три підводи хутра горностаєвого.

– А я тобі інше запропоную, – відповів Калин. – Недовго князю залишилося. Розтопчу його, як мурашку. Тому йди до мене служити. Не ображу: при собі триматиму, сім жінок дам, на сріблі їсти будеш, із золота пити...

– І на золотому ланцюзі ходити! – закінчив Ілля, подумки вимірюючи відстань між собою й Калином. – Ні, царю, не знайти тобі серед наших воїнів зрадника.

– Ти хочеш сказати, що ваші зрадники дорожче коштують? Добре, отримаєш дванадцять жон.

– Лади, – раптом погодився Муромець. – На дванадцять згоден.

– Ось так би й одразу! – зареготав чорний орел.

Він навіть примружив очі, радіючи, що так легко приручив білого голуба. Але розплющити їх вже не довелося. Страшний удар струсонув лисий череп Калина-цара: це Ілля вхопив важку мідну миску і що є сили жбурнув її у свого співрозмовника. Погодьтеся, не зовсім дипломатичний прийом, та не дарма ж кажуть: на війні як на війні!