Просмотров — 389

49-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ПОВЕРНЕННЯ ІЛЛІ

Частина 3

 

Раптом погляд Ножкіна впав на складений інвалідний візок біля стіни, і крізь липневе диво проступив звичайний лікарняний день, ущерть наповнений запахом карболки.

Несподівана зміна настрою не приховалася від Віри.

– Ти чого? – запитала вона, не зводячи з Ножкіна допитливого погляду.

– Та таке... Сон дивний наснився.

– Про що?

– Про всяке. Я тобі потім розповім. А що у вас за пожежа була?

– Ой! Електрична будка загорілася. Кажуть, вона на новий магазин не розрахована. Три пожежних машини приїхали. Усе піною залили. Красиво було, тільки страшно. А твій дід сказав, що страшно інше... Страшно, що тепер в операційній електрики немає, і твоє життя в небезпеці. Я як зареву! А один пожежник сказав, що вони могли б і не приїжджати, що я й без них чудово впоралася б. Ну, тобто, вогонь сльозами залила. Тут усі як почали сміятися! А я відразу зрозуміла, що все буде добре: якщо відразу стільки людей сміється, то нічого поганого статися не може... Ось... А Сашко Золотов сказав, що ви помирилися, і мені він більше віршів писати не буде, бо покохав іншу. Я йому сказала «дякую», а він чомусь страшенно образився. Такий дивак... Ось... А тобі боляче було? Марійка Малинкіна сказала, що ні, бо тебе до наркозу занурили. Я з Марійкою під час пожежі познайомилася. Вона в медучилищі навчається, а у вас нянечкою підробляє... Дивися, що в мене є! Це вуглинка. Я її підібрала, коли пожежники поїхали. Нею на стіні можна писати, як крейдою, тільки букви чорні виходять...

 Віра раптом замовкла, і за її збентеженим виглядом можна було здогадатися, що вона хотіла сказати геть інше, але не наважувалася й тому говорила абищо.

* * *

Врятували Віру батьки Іллі – Аркадій Матвійович та Ірина Антонівна. Вони трохи затрималися, бо розмовляли з академіком Лютиковим.

Побачивши дівчинку, Аркадій Матвійович підморгнув їй, а Ірина Антонівна сказала:

– Так-так…

Від цього «так-так» Віра зашарілася і стала ще гарнішою.

– Тебе батьки шукають, – суворо мовила їй Ірина Антонівна. – Хтось їм сказав, що бачив тебе під час пожежі, ось вони і хвилюються.

– Добре, я піду... Тільки можна ще побуду? Трішки-трішки побуду, а потім...

– Трішки-трішки піду! – зі сміхом закінчив Аркадій Матвійович. – Гаразд, залишайся: разом підемо, а то знову загубишся, а нам відповідати.

Ірина Антонівна на це тільки фиркнула, однак очі в неї були веселі.

– Ілле, академік Лютиков обіцяв, що повторна операція буде за місяць, – сказав тато.

– Я знаю: він заходив…

– Але ти не знаєш іншого. Академік настійно радить використати цей місяць розважливо, а саме: відпочити, засмагнути, налягти на фрукти-овочі, тобто зміцнити захисні сили організму. І зробити це краще за все в...

– Башмачці! – радісно закричав Ілля.

– Чому в Башмачці? – здивувалася мама. – Є чудовий санаторій на Чорному морі, саме за нашим профілем.

– Мамо, я хочу до Башмачки! Там і засмагати можна, і фруктів-овочів досхочу, і Цопіков скільки запрошував.

– Ти вже одного разу туди з’їздив, – голос мами зрадливо затремтів.

– Іро, припини! – сказав тато з натиском. – Бомба два рази до однієї воронки не потрапляє. Нехай їде. Йому друзі зараз корисніші за морську засмагу.