Просмотров — 306

51-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

КОЧКІН РОБИТЬ ПРОПОЗИЦІЮ

Частина 3

 

Вечорами хлопці збирались у клубі. Танці були тільки по вихідних, а в інші дні вони сиділи в старій альтанці, яка потонула у високих кущах. Сюди приходили й дівчата. Віра швидко потоваришувала з усіма, а найбільше з Катею і Настею. Катя була стрункою й задумливою, а Настя – пухкенькою й сміхотливою. Часто утрьох вони відходили вбік і про щось довго шепотілися. Але ми не будемо розповідати дівчачі секрети. Скажемо тільки, що не завжди вони говорили про сумне, бо тихий шепіт раз у раз тонув у дзвінкому Настиному сміху.

* * *

Кочкін теж приходив на ці посиденьки. Останнім часом у ньому щось змінилося. Раніше він абсолютно не звертав уваги на свою зовнішність. А тепер раптом перетворився на справжнього чепуруна. Поношений шерстяний кашкет змінився фетровим капелюхом фірми «Хуст», замість подертих китайських кедів на ньому красувалися модні кросівки «Адідас», щоправда, із двома помилками в назві. До того ж від газоелектрозварника вечорами тхнуло не розбавленим мазутом, а фірмовим одеколоном «Шипр».

Кочкін завжди заявлявся з баяном, прикрашеним польовою квіткою. Грав він мало, бо до кінця пам’ятав лише одну пісню, та й ту напрочуд сумну:

Цвіте терен, цвіте терен,

А цвіт опадає.

Хто в любові не знається,

Той горя не знає.

Коли Семен співав ці слова, він невідривно дивився на Віру, змушуючи її червоніти, хоча в темряві цього не було помітно.

* * *

– Усе, пропав наш Кочкін! – якось увечері сказав Колька Цопіков. – Була людина – і нема!

– Чому? – запитав Толібася.

– Тому, що закохався!

– У кого?

– А ти сам здогадайся. І, головне, за ним Клава з бухгалтерії сохне, а він на чужий коровай очі пориває.

– Звідки ти знаєш? – запитав Жека.

– Так він мені сам сказав. Усе, каже, піду сьогодні пропозицію робити, тобто свататися.

– Та до кого? Кажи ладом! – загомоніли найбільш нетямущі.

– До Віри.

– До Віри? – перепитав Толібася. – Так вона ж іще до школи ходить, а Кочкіну вже двадцять третій упав. Він же для неї старий.

– То й що? Усього десять років різниці, якщо не дев’ять. Я нещодавно передачу про Чарлі Чапліна дивився, так він узагалі на тридцять вісім років був старшим. Він мав уже п’ятдесят чотири за собою, а його наречена – шістнадцять. І нічого!.. Ще й дочку народили Джеральдіну – знамениту американську актрису. Не таку, звичайно, як тато Чарлі, та все одно всесвітньо відому!

– Так то ж Чаплін, а то Кочкін! Відчуваєш різницю? – не здавався Толібася. – Куди йому американських актрис народжувати?! І потім Віра з Іллею приїхала.

– А що Ілля? Іллі треба не про дівчат думати, а про те, як на ноги встати. Він пацан класний. Якщо встане, то жоден Кочкін йому дорогу не перестрибне...

– Тихіше! – перебив Цопікова Жека. – Здається, Семен іде: чуєте, баян скрипнув?

* * *

Кочкін прийшов як чорна хмара. На його голові красувався шерстяний кашкет, а від самого газоелектрозварника, незважаючи на «Шипр», знову тхнуло мазутом.

– Такі справи... – замість привітання пробурмотів він і зануривсь у трагічне мовчання.

Однак його мовчання було вельми красномовним. Буває, людина мовчить, бо не знає, що сказати. А буває й навпаки. Сказати треба стільки, що слова сплутуються в клубок і не можуть вийти назовні. Із Кочкіним було саме так. Він сердито сопів, витирав кашкетом піт і зрідка покректував.

Усім стало зрозуміло, що всередині Семена, як у хімічній реторті, відбувається якийсь складний процес, коли в результаті змішування кислоти й лугу в осад випадає продукт під назвою сіль. Залишалося тільки набратися терпіння й чекати.

– Справи... – тепер із відтінком подиву промовив Кочкін і жбурнув кашкет на землю. – А я ж це саме...

Він знову замовк, хоча бурління в ньому зростало. Тремтячими пальцями Семен дістав із пачки цигарку, але одразу зламав її і сердито пробурчав:

– Тютюн та баба – одна забава. Усе! Кидаю.

Із цими словами він замахнувся ногою й щосили зафутболив пачку до кущів. Але не втримав рівновагу й упав на спину, де в нього теліпався баян. Пролунав такий звук, що навіть мовчун Жека не витримав і розсміявся. А Толібася взагалі зарохкав, як недорізаний.

Зате раптове падіння завершило хімічну реакцію. Бурління припинилось, і в осад випала сіль.