Просмотров — 340

52-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ЗОЛОТЕ ПОЛЕ

Частина 2

 

Перед сном Ілля розповів дідові про незвичне запрошення.

– Колька – хлопець хороший, – подумавши, сказав той. – Тільки светри прихопіть: уранці на річці прохолодно. Валю, збери їм поїсти. І кислого молочка не забудь.

– Ой, куди ж їм так рано? – заголосила бабуся Валя. – Удень піти не можна, чи що?

– Не можна! – відрізав дід. – Із Миколою не пропадуть, та й самі немаленькі.

– Не хвилюйся, бабусю, не пропадемо, – запевнив Ілля. – Тільки ви о пів на четверту мене збудіть, а то я нізащо не прокинуся.

– Збудимо, збудимо, – посміхнувся дід. – Якщо самі не проспимо.

* * *

Усі прокинулися вчасно! Іллю, щоправда, довелося хвилин із п’ять торсати – такий у нього був богатирський сон. А Віра спурхнула, як пташка, і відразу побігла вмиватися.

За вікном іще було темно, але ця темрява не нагадувала нічну. Вона ще густішала й клубочилася, та серце віщувало, що ніч на скону. Сповнена прохолодною свіжістю, хрипким співом півнів, бреханням ранніх собак, темрява не здавалася страшною в солодкому передчутті близького дня.

До містків дісталися швидко: Віра котила візок, а Ілля тримав торбу з наїдками та світив ліхтариком. На березі на них уже чекали Жека й Толібася.

– А де Цопіков? – запитав Ілля, привітавшись із друзями.

Замість відповіді Жека махнув рукою на річку. Ножкін подивився туди й побачив слабкий відблиск світла на брижах. А ще він почув далеке торохкотіння мотора. Воно ставало все голоснішим, і нарешті з-за вигину Самоткані виплив силует великого човна з яскравою фарою на носі. У прозорих сутінках було видно, як піняться білі буруни уздовж його бортів.

* * *

Підпливши ближче, човен почав сигналити, ніби автомобіль, а над вітровим склом у вітальному жесті майнула рука.

– Коляне! Коляне! – закричав Толібася, від нетерплячки підстрибуючи на місці.

– Й-й-йо-ха! – наче вождь апачів, загорлав Цопіков, вистрибуючи на берег. – Удалося!

– Ти що, у батька човен узяв? – недовірливо запитав Ілля.

– Без дозволу, напевно? – припустила Віра.

– Еге, його візьмеш без дозволу! Там такі противикрадачі, що ломом не переб’єш! – зі знанням справи мовив Толібася.

Жека не сказав нічого: він мовчки милувався човном. І тут було на що подивитися! Над водою, здіймаючи боки, височів могутній річковий кінь, причому не пластмасовий, а залізний. Звісно, багато хто зараз розсікає хвилі новомодними пластиковими катерами, які коштують стільки, що писати гидко. Тим паче все це просто дорогі іграшки, адже серйозні люди не побудують пластмасовий крейсер або пластмасовий підводний човен.