Просмотров — 292

53-3 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І СИЛА НЕБЕСНА

ДРУЗІ ЗНАХОДЯТЬ ДРУЗІВ

Частина 3

 

Гусак прихитрився підпалити альтанку, де збиралися доміношники. Причому без сірників і запальничок! Йому вистачило якоїсь хитрої хімічної формули. Через це альтанка згоріла швидко, тим паче, що пожежі сильно посприяли пластмасові доміношні кісточки, які часто падали зі столу й причаювались у щілинах. Зате тепер вони показали себе в усій красі, виділяючи пелехи такого чорного й смердючого диму, що хоч носа затикай!

Але й тут Гусаку поталанило. По-перше, обійшлося без жертв, якщо не брати до уваги міцного потиличника від бабусі Бабарикіної, у якої закоптилися підковдри. По-друге, за Толика несподівано заступився Полікарп Миколайович. Що він казав пожежникам і міліції – ніхто не чув (певно, пообіцяв особисто зайнятися вихованням бандита). Словом, усі поїхали задоволені, хоча на прощання капітан Кулаков погрозив Гусаку квадратним кулаком.

Тільки нащо хлопцю погрожувати, якщо мати в нього цілими днями працює кондуктором тролейбуса, а батька й досі немає. Ось і виходить, що нікому Гусаку мозок вправити, а якщо не вправити, то наступним після альтанки буде будинок. А хто ж погодиться повертатися на попелище? Ось і довелося взяти Гусака до Башмачки в обмін на обіцянку вести себе тихо.

Чесно кажучи, він цю обіцянку виконав, бо коли втік уперед, стало тихо, як на цвинтарі. Але Полікарп Миколайович усе ж пришвидшив крок, і незабаром їхня компанія наздогнала Ножкіна й Віру...

* * *

На жаль, берег біля містків виявився не порожнім. І зовсім не тихим. Здивованим поглядам приїжджих відкрилася дивна картина. На березі катався клубок хлопчаків, які зчепилися в бійці. Із клубка, окрім піску, вилітали уривки фраз, точніше клаптики слів, а якщо вже зовсім точно, то вилітали звідти самі гучні вигуки:

– Ї-їх!

– У-ух!

– Ой!

– Єть!

Першим отямився Бузько. Загарчавши, як лев, він із грізним гавкотом кинувся до хуліганів. Побачивши вискаленого пса завбільшки з теля, задерики припинили махати руками, і клубок розсипався. Ліворуч опинилися Колька Цопіков і Жека, праворуч – Толібася, а посередині – Гусак, який був злегка поскубаний, натомість не втратив бойового запалу. Бузько відразу його впізнав і лизнув у носа. Так само він учинив і з іншими, мудро розсудивши, що не годиться одного лизати, а інших кусати.

* * *

– Колько, ви чому на Гусака напосіли? – закричав Ілля. – Це ж мій друг!

– А я звідки знав? – буркнув Цопіков. – Знаєш, що він нам сказав?

– Що з такими пиками в місті навіть до туалету не пустять, – похмуро пробубонів Толібася.

– Невже так відразу й сказав? – не повірив Полікарп Миколайович.

– Ну, не відразу, – неохоче зізнався Толібася.

– А коли?

– Коли Жека сказав, щоб він голоблі назад повертав, бо для міських спеціальний пляж побудували, аби вони воду нам не каламутили.

– Логічно! – погодився Капин тато. – Якщо, звісно, пляж для міських нижче за течією. І я сподіваюся, що це саме так, інакше й битися не було сенсу. То він усе ж таки вище чи нижче?

– Вище! – тихо сказав червоний від сорому Цопіков. – Так що купайтеся, нам не шкода. Тим паче, що ви з Іллею прийшли.

– Ого! – вигукнув Полікарп Миколайович і з повагою подивився на Ножкіна. – Вочевидь суперники товаришують з однією й тією ж людиною, отже, вам залишилося потиснути один одному руки, і друзів на цьому світі відразу побільшає. Подаю приклад!

Із цими словами Полікарп Миколайович потиснув припорошені піском руки місцевих, а потім і лапу Гусака, причому з такою любов’ю, що той крякнув.

–Толику, не бешкетуй. А то посваримося... – тихо, але твердо сказав він міському шибенику.

– Толик? – перепитав Толібася. – Так і я по-справжньому теж Толик. Тримай-но!