Просмотров — 187

81-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

СПРАВЖНЯ ЧАВУННА ВАННА
                                
Частина 2

Від такої надзвичайної уваги Жорик уперше в житті густо почервонів. Ні, узагалі-то, червонів він часто, але тільки коли брехав. А тут – оце тобі так! Почервонів від правди. Добре, хоч у напівтемряві ніхто цього не помітив.

– Здається, у нашого викрадача не все йде за планом, – раптом сказав Ілля. – Він не розрахував, що коли Єгор побачить вогники, то не сам до підвалу полізе, а нас покличе.

– Усе зрозуміло! – ляснув себе по коліну Гусак. – Знаєте, навіщо він про тазик із кров’ю розповідав? Хотів Жорика налякати, щоб він без усяких репетицій так закричав у мобілку, ніби його вже зарізали.

– Та-а-ак, – протягнула Віра, – Полікарп Миколайович від такого крику відразу б гроші виклав.

– А я не кричатиму! – ледь чутно видавив із себе Жорик і підозріло шмигнув носом.

– Правильно! – похвалив Ілля. – Якщо не закричиш, а просто скажеш, де ти, тато тебе миттю знайде...

– Разом із нами! – додав Гусак і поплескав сумну Капу по плечу. – Нічого, прорвемося! Тут, вочевидь, не професіонали працюють. Усе шите білими нитками.

– Не кажи «гоп», – зупинив його Ілля. – А раптом це якісь сатаністи? Тепер їх багато розвелося.

– Ой! – здригнулася Віра. – Мені нещодавно Шура Манейло на перерві про ритуальні вбивства розповідала. Нібито їх розкрити неможливо, бо...

– А ти не слухай усяких Шур! – перебив Гусак. – Плетуть, самі не знають що.

– Та вона про це у книжці прочитала.

– То нехай усяку погань не читає! Якщо читати нічого, я їй «Цікаву хімію» дам. А сатаністам треба хреста показати. Як Фока Велесисі! Правильно, Ілле?

– Правильно. А хрести у всіх є?

– У всіх! – відповів Жорик і дістав із-під футболки срібний хрест таких значних розмірів, що Гусак присвиснув.

Сам же він носив дешевий дерев’яний хрестик на звичайній мотузочці. Хоча яка різниця! Адже від нечисті дерев’яний хрест захищає не гірше за золотий, усипаний діамантами...

* * *

Однак побоювання виявилися марними, і обійшлося без тазика із кров’ю. Справа в тому, що розповідь про Лихо Однооке слухав ще один чоловік. Усю ніч він просидів у густих кущах акації, не випускаючи з рук саморобний приймальний пристрій. Його нещадно гризли комарі, але він не помічав цього, боячись пропустити хоч слово.

Неважко здогадатися, що це був Вілен Мартинович Зайцев, у якого насправді все пішло не за планом. У принципі, треба було давно відчинити двері, але Вілен чомусь цього не робив. Мабуть, монах-богатир бажав, щоб Зайцев дослухав історію до кінця.

І він її дослухав. Тому вчинив цілком нерозумно для викрадача, але абсолютно розумно для своєї душі, яку Ілля Муромець із Божою поміччю мав намір урятувати. А порятунок неможливий без каяття. Тільки не такого, коли бубонять: «Я більше не буду!» А такого, коли відривають від себе бісівські гачки разом зі шкірою.

Як риба, що рве губу, але залишається жити...

* * *

Коли Ілля замовк, Вілен із розмаху жбурнув дбайливо зібраний приймач у старий бетонний стовп – аж друзки полетіли! Потім він кинувся до підвалу і, розчинивши двері, увірвався до кімнатки, яку відразу ж залило світло, адже надворі вже розпочався ранок.

– Дядько Вілене! – упізнав його Жорик і полегшено розсміявся. – А як ви нас знайшли?

– Ви знайомі? – запитав Ілля, дивуючись абсолютно непередбачуваному фіналу.

– Та дядько Вілен до тата на роботу приходив. Давно, але я запам’ятав...

– Хай живе дядько Вілен, який завжди приходить на допомогу! – приховуючи хвилювання, дурнувато закричав Гусак.

Просмотров — 833

80-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

БОГАТИРСЬКА КОЛИСКОВА
                                
Частина 2

А ще за рік, коли в Федька й Дунечки з’явився братик Ілля, сам Муромець став його хрещеним батьком. А Попович своїм чудовим голосом заспівав йому першу колискову. І Тимоша навчив. А Тиміш – Аксюту. І співали вони цю колискову по черзі дюжині своїх діток, а потім – онукам і онучкам, а ті – своїм, а ті – своїм...

І до нас ця пісня докотилася, як котиться колесо дорогою, не звертаючи уваги на вибоїни...

Ось і ви тепер її знаєте. Отже, богатирська колискова ще послужить добрій справі, і не переведуться в нас довіку богатирі та красуні, які не віддадуть нашу землю на потаптання.

А хто цього не зрозумів, нехай почитає підручник історії...

Просмотров — 295

81-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

СПРАВЖНЯ ЧАВУННА ВАННА
                                
Частина 1

...Ось таку історію розповів Ножкін своїм друзям. Щоправда, він розповідав трохи не так, як тут написано. Але це і зрозуміло, адже розповідати – це одне, а писати – це зовсім інше. Різниця така ж, як дивитися на зірки з даху й роздивлятися їх в астрономічному атласі. Загалом, розповів Ілля гарно, а ми написали, як вийшло...

І богатирську колискову він заспівав чудово. Щоправда, ніхто не заснув, бо заснути не давали тужливі думки про страшний фінал, який пообіцяв загадковий голос.

Повірте, полоненим було несолодко. Адже вони не знали, чого чекати. І їхні батьки цього не знали і всю ніч терзали мобільні телефони, але у відповідь чули лише одне: «Ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності».

Ось чому друзів треба було відволікти від сумних думок, що призводять до паніки на кораблі, а паніка приводить корабель на дно.

Ось чому Ілля й почав розповідати про Лихо Однооке. Усе це зрозуміло. Незрозуміло інше: чому з безлічі історій, які траплялися з Муромцем, він обрав не дуже веселу?

І тут напрошується тільки одна відповідь: монах-богатир сам того захотів! Бо невипадково, коли Ножкін закінчив розповідь, Гусак запитав:

– Виходить, головне – не боятися?

* * *

А потім він іще трохи подумав і почав міркувати:

– Лихо злякався лишитися однооким, і на цьому його відьма зловила. І коваль злякався, що над ним сміятимуться, тому почав брехати...

– А Ілля в парку чотирьох не злякався! – перебила Толика Віра.

– І я не злякаюся! – серйозно заявив Жорик.

– І я! – підхопила Капа.

– А я відразу зрозумів, що ЦЕЙ просто нажахати хоче, – задумливо мовив Толик Гусєв.

– Навіщо? – запитала Віра.

– Поки не знаю. Але зазвичай залякують для того, щоб змусити людину вчинити супроти своєї волі.

– А нас тоді що можна змусити робити?

Гусак знизав плечима й подивився на Іллю.

– Нумо думати, – сказав Ножкін. – Якщо це маніяк, то навіщо йому до ранку тягнути? Якщо грабіжник – давно б вивернув кишені. Для божевільного все занадто накручене: світлодіоди, динаміки, двері, що автоматично зачинилися, непрацюючі телефони...

– Я зрозуміла! – вигукнула Віра. – Це кіднепінг!

– Чого-чого? – не дочула Капа.

– Кіндер-сюрприз, – криво посміхнувся Гусак.

– Віра хоче сказати, що нас викрали заради викупу, – пояснив Ілля.

– Одне незрозуміло: навіщо було мене викрадати? – здивувався Толик Гусєв. – Моя мама у тролейбусному депо працює. Ми бідні.

Коли він це сказав, усі подивилися на Жорика. І дійсно, якщо когось і викрадати, то тільки його. Адже тато Жорика, Полікарп Миколайович, був найбагатшим у їхньому дворі. Та й у сусідньому теж! А може, й у всьому районі!

Просмотров — 221

80-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

БОГАТИРСЬКА КОЛИСКОВА
                                
Частина 1

Усю довгу дорогу до Києва Тиміш із Аксютою говорили й наговоритися не могли. Ілля спочатку хотів Аксюту на Бурушку взяти, але Тиміш заперечив.

– Ми й на Веселці помістимося. Вона хоч і тісна, зате своя.

– Як то кажуть: тісно, зате міцно! – посміхнувся Попович. – А ти, Тимоше, хоч і прибрехати любиш, але тут правду сказав: дружина в тебе – красуня!

– І тебе, видно, сильно любить, – додав Ілля.

– Та коли б ви знали, як я її люблю! – вигукнув Тиміш і окинув друзів таким міцним поглядом, що ті відразу зрозуміли: не дізнаються цього ніколи.

Бо любов – велика таємниця...

* * *

А далі все було просто. У найближчому селі богатирі купили Фоці коня, бо велетень ні з ким не поміщався – ні уздовж, ні впоперек і йшов поруч.

Пересуватися відразу стало і зручніше, і веселіше. Особливо Смілишу, якому Фока так сподобався, що вони тепер скакали разом, поперемінно оглашаючи околиці басовитим сміхом і дзвінким гавкотом.

Гарного настрою не змогли зіпсувати навіть розбійнички, яким через відчайдушну дурість заманулося пограбувати самотніх подорожніх. І хоча головорізів було по шість штук на кожного, бій видався коротким, оскільки богатирям підсобили величезний Фока й кмітливий сучебродівський боєць Тиміш.

* * *

А в Києві й того краще вийшло. Переконавшись, що Лиха Одноокого у природі не існує, князь простив Фоку, який слізно покаявся. А коли той навідріз відмовився від теплого містечка при дворі й рішуче заявив, що служитиме простим дружинником, відразу ж отримав із княжих рук нову зброю. А потім був бенкет, і чудові промови, і неспішні пісні, і Тиміш із Аксютою сиділи на чолі столу разом із князем Ярославом Мудрим і княжною Інгігердою-Іриною, а поруч височіли Муромець, Попович і Фока, і, звісно ж, постільничий Петро Федорович, який, утім, височів не зростом, а розумом.

* * *

А за рік у Федька з’явилася сестричка Дунечка. Шкода тільки, що Муромець, Попович і Фока на хрестини не встигли, бо були в далекому та лютому поході й чимало бранців у бусурман відбили.

Їхніх імен ми не запам’ятали, окрім Парфена. Бо Парфен був тим самим кравцем, який повів брата-коваля лихо шукати та Лиху до лап і попався.

Тільки чаклунка Велесиха його забракувала – занадто дрібним для її отруйної галявини Парфен здався. Але хоч і дрібний, а викидати шкода. Ось вона і продала його татарам до рабства. А ті, дізнавшись, що Парфен – добрий кравець, поставили його халати-чапани шити. Він і шив, і золотом вишивав, тому й виживав, незважаючи на тяжкі незгоди. Тепер він знову в Сучому Броді мешкає й чужому добру більше не заздрить...