- Просмотров — 143
01-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ
Хоча це як подивитися.
БІЛА ЛАТКА НА ЧОРНИХ ШТАНЯХ
Частина 1
Жив собі один коваль. Добре жив – злиднями не тужив. І треба ж було йому, дурню, від такого занудьгувати. Отож коваль раз і каже своєму брату, який був кравцем:
– Нудно, брате. Кожен день на інший схожий. У того кінь зашкутильгав. У цього ворота перекосило. І всі до мене. Ну, я тому підкову злагоджу, а цьому гак на ворота викую. І обидва мені дари несуть...
– І чого ж тут нудьгувати, коли радіти треба? – здивувався кравець.
– Наче й так, брате. Тільки як не занудьгувати, якщо щастя немає?
– Немає?! – задихнувся від образи братик-кравець. – Немає? Та де ж немає? А це що? А це?
І нумо сновигати хатою та подвір’ям, і нумо розчиняти комори з харчами, та ларці з парчами, та рундуки з дарами, та сараї з дровами. Тільки й чутно:
– А це що? А це?
– Це? – перепитав коваль. – Це барахло, а мені щастя потрібне...
– Ну, ти, братику, зажерся! Мені б стільки добра, я і вусом би не повів! Та куди там! На штанях доброї грошви не заколотиш: що на ножицях понесеш, те й твоє! Ех!
– Ось і я кажу, ех... – махнув пудовою долонею коваль і з горя вихилив цеберко квасу.
– А якщо я тобі щастя знайду, віддаси половину добра? – почухавши потилицю, запитав кравець.
– Та хоч усе забирай, а я собі нового накую! Тільки де ти щастя знайдеш?
– Це вже моя турбота, братику. Головне, свого слова назад не забери.
– Я сказав! – рикнув коваль і стіл долонею припечатав так, що в того дві ніжки підігнулися, а дві – роз’їхалися.
– Тоді збирайся, до лісу підемо.
– А до лісу-то навіщо?
– А щоб ти, братику, лиха скуштував.
– Чому лиха?
– Тому, що щастя тільки на лихому й видно. Ну, як білу латку на чорних штанях.
Закрутисто сказав, та коваль йому повірив.
