Просмотров — 124

02-2 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

УЛЮБЛЕНЕ ПРІЗВИЩЕ
                                
Частина 2

 

У нас у Скадовську теж випадок був, – повернув розмову до чудесного зцілення персональний пенсіонер Кішкіс. – Головний бухгалтер до недобудованого каналу звалився разом із велосипедом.

– Не бачу аналогії, – наїжачився науковим словом Єремушкин, який недолюблював колишнього головного інженера за прискіпливість.

– А чого тут не бачити, коли велосипед – ущент, а в бухгалтера повний ажур – окуляри цілі й жодної подряпини. Диво, одним словом...

* * *

– А мій Іванко... І Сашко... Не дожили... От би вони зраділи! – схлипнула бабуся Бабарикіна, витираючи очі хустинкою. – Одна я тепер...

– А ми?! – скрикнув Сем’якін, злякавшись, що коли бабуся Бабарикіна, тобто Зінаїда Олександрівна, почне думати про свого чоловіка, який загинув на будівництві космодрому Байконур, і ненароджену дитинку, то сліз не скараскаєшся.

Немов читаючи його думки, Толик Гусєв пробурчав:

– І чого плакати, коли Ножкін очуняв?

– А ви його у футбол візьмете? – встряв Жорик.

– Візьмемо, Гусаче? – уже знаючи відповідь, запитав Сем’якін.

– А куди ми подінемося? Він у суддях засидівся, отже, тепер за двох бігати буде.

* * *

Гусак помилився. Ножкін бігав за трьох. І хоча раніше він займався стрибками у воду і навіть досяг у цій справі непоганих результатів, футбол йому зараз подобавсь у сто разів більше, тому що там усю дорогу треба ганяти по полю. Через це в футболі головна частина тіла – не руки й навіть не очі, а ноги.

Щоправда, є одна річ, без якої на полі теж не обійтися, і ця річ – голова! І не тому, що головою можна забивати м’ячі, а тому, що без тями ноги біжать не туди.

Утім, і з ногами, і з глуздом в Ножкіна було все в порядку, ось він і став головним дворовим форвардом, потіснивши навіть Гусака з Вовкою Сем’якіним. Але ті не ображались: а навіщо ображатися, коли з Ножкіним їхня команда не зазнавала поразок.

* * *

Першого вересня, за місяць після операції, яка не відбулася через непотрібність, Ножкін пішов до школи. Утім, він і раніше говорив «пішов», хоча насправді не ходив, а їздив на інвалідному візку. А тепер він дійсно крокував поруч із Вірою Петровою та ще й тягнув її портфель, а вона натомість несла його букет. Із двома оберемками хризантем Віра виглядала так чудово, що Гусак, який їх наздогнав, теж тицьнув їй свій розчухраний букетик, попередньо почервонівши, ніби рак. Від цього Віра просто потонула у квітах і один раз навіть перечепилася через цеглину, що валялася на дорозі.

* * *

– Толяне, а ти чого такий червоний? – запитав Стас, наздогнавши їх біля паркану.

Стас був дуже товстим, і Гусак зазвичай ставив його на ворота, тому що повз Стаса промазати було важко.

– Будеш варнякати – сіро-буро-малиновим станеш, – огризнувся Толик, але його ніхто не почув, бо шкільне подвір’я несподівано вибухнуло здивованими голосами.

І це було не дивно, адже Ножкіна, який іде своїми ногами, ніхто побачити не очікував.

– Ти глянь-но!..

– Ножкін!..

– Іде!..

– Оце так!..

– Ура!

Радість була настільки бурхливою, що захопила навіть першокласників, які насправді нічого не зрозуміли, зате зметикували, що школа – справа весела.

– Ура! – підхопили вони, не зовсім твердо вимовляючи букву «ри». – Ножкін іде!

А найжвавіші кинулися до нього з квітами, оскільки пам’ятали, що їх потрібно вручити найголовнішій людині, яка зветься «директор школи». А те, що Ножкін сьогодні головний, не викликало жодних сумнівів...