Просмотров — 160

03-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

КУДИ ПОДІВСЯ ВІЗОК?
                                
Частина 1

 

Цього дня на Іллю чекав іще один сюрприз. Після трирічного ремонту в їхньому районі знову відкрилася стара школа, і частину учнів, які живуть поруч, перевели туди. Тому з колишніх чотирьох восьмих класів зробили два дев’ятих, і вийшло, що Ілля й Віра несподівано опинилися разом. А головне, поруч!

* * *

Ножкін відразу сів за першу парту біля вікна, а коли до нього сунувся поет Сашко Золотов, Ілля поставив портфель на вільне місце і твердо сказав:

– Зайнято!

– Подумаєш!.. – роблено байдужим голосом протягнув поет. – А я й не збирався. Не вистачало ще на першій парті маячити! Піду краще з товстим Стасом сяду... якщо влізу.

– Віро, я тут! – покликав Ножкін.

Петрова, яка стояла в колі подружок, радісно посміхнулася й попрямувала до Іллі.

Іще рік тому таке було б неможливим, але сьогодні вони стали дуже дорослими, адже дев’ятий клас – це вам не восьмий!

* * *

Перший урок Розалія Михайлівна – їхній класний керівник, а заодно вчителька математики – вирішила присвятити знайомству. Ця процедура пройшла швидко, адже з половиною класу вона давним-давно була знайома. До того ж їй, як і всім іншим, хотілося швидше дізнатися подробиці чудесного зцілення Ножкіна.

– Ілле, – викликала свого нового учня Розалія Михайлівна, закриваючи журнал. – Чи не хочеш ти розповісти про... про...

– Про те, куди подів візок, – підказав Коля Кулініч на прізвисько Кулінарія.
Узагалі-то, замість «візок» Кулінарія сказав «вішок», оскільки за своїм звичаєм щось жував. Любив Кулінарія жувати й ніколи не відкладав цю справу до перерви.

Клас вибухнув реготом, але не тому, що Кулінарія так уже всіх розсмішив, а тому, що момент був дуже напруженим, і ця напруга шукала вихід. Розалія Михайлівна теж посміхнулася, але потім суворо постукала указкою по столу і сказала:

– Кулініч як завжди біжить попереду паровоза, і коли-небудь паровоз його наздожене. Але запитання дійсно можна поставити й так: куди подівся твій візок?

– У лікарні залишився, – відповів Ілля, щоб не мовчати.

– Так тебе в лікарні вилікували? – здивовано вигукнув здоровило Дричкін, у якого було таке класне прізвище, що й прізвиська не вимагало. – А мені брат говорив, що таке не лікується.

– Дурень твій брат, а ти брат дурня, – прошипіла розумна Женька Федорова. – Думай, що говориш!

– Та все правильно він говорить! – несподівано заступилася за Дричкіна Віра. – І мій брат те ж саме говорив, тому що в лікарні справді таке не лікується.

– Тоді де? – запитала розумна Женька.

– У церкві!

– У-у-у... – недовірливо загудів клас.

– Нумо, тиша! – знову стукнула об стіл указкою Розалія Михайлівна. – Ножкін, я розумію, що моє запитання не дуже делікатне, але, думаю, якби таке трапилося з ким-небудь іншим, тобі теж би захотілося спитати. Можеш, звісно, не відповідати, але тоді приготуйся, що тебе замучать питаннями на перерві. А так, як то кажуть, одним махом сімох убивахом..

– ...цеглиною по голові! – зловісним шепотом підхопив Кулінарія, але осікся, бо цього разу на нього зашикав увесь клас.

– Добре, я розповім, – погодився Ілля й до самого дзвоника розповідав про те, що трапилось у храмі Іллі Муромця тієї дивовижної неділі..