- Просмотров — 151
04-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ
ТАНКИ-КОНІ
Частина 1
Одним словом, у школі все йшло нормально, але вдома – ще краще. Особливо, коли в них гостював дід. Діда, точніше, прадіда Никифора, Ілля раніше просто любив, а тепер вони стали справжніми друзями. Адже дід був єдиним, хто знав його таємницю. Не рахуючи тих читачів, хто не забув, як Ножкін провалився в дивний сон і прожив у ньому життя богатиря Іллі Муромця.
Щоправда, Ілля і шкільним приятелям розповідав, як скакав на Бурушці, стріляв із лука й валив мечем дерева. Але ті приписували це захопленню Ножкіна історичними книжками, а він їх не переконував.
* * *
Дід же – інша справа. Вечорами він приходив до кімнати онука і слухав його розповіді, не перебиваючи, лише зрідка посміхаючись у вуса. Коли ж Ілля замовкав, дід Никифор запалював свічку біля іконок, і вони разом читали молитви перед сном.
Одного такого вечора у двері несміливо постукали.
– Заходь, Аркадію, не соромся, – впевнено сказав Никифор Іванович, хоча стукіт більше скидався на мамин.
– Та я тільки на хвилинку, побажати добраніч, – винуватим тоном мовив Аркадій Матвійович, просовуючи голову в двері. – А у вас тут романтика: напівтемрява, свічка горить...
– Романтика біля багаття з гітарою, а в нас молитва, – пояснив дід.
– Але хіба в молитві не може бути романтики?
– Молитва – це зброя. А про зброю ти як військовий усе знаєш. Вона повинна вражати не уяву, а ворога... – тут дід на мить замовк і додав: – А головний наш ворог – гріхи і пристрасті!
– Вибачте, Никифоре Івановичу, дурість зморозив, – засоромився Аркадій Матвійович.
– Нічого, дурості морозити ми всі можемо. Тому, напевно, в Сибіру зими такі морозні, особливо, коли в бараках не топлять.
– Це ти про табір? – запитав Ілля, згадавши давню розповідь діда.
– Це я про дурість свою... Аркадію, а може, посидиш із нами, молитви вечірні послухаєш? Усе ж краще за телевізор... Хоча твоя воля!
– Якщо не заважатиму, то із задоволенням, – посміхнувся тато, і було видно, що посмішка далася йому легко.
