Просмотров — 174

05-1 ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ І ОДНООКИЙ

БЛИСКАВКА В ТЕМРЯВІ
                                
Частина 1

 

Ми вже говорили, що в Ножкіна було багато друзів. Але найкращим його другом була Віра Петрова, тому що... А ось як раз «тому що» тут абсолютно нічого не пояснить. Тому що вони дружили, і все!

Нагадаємо, якщо хто забув: у Віри Петрової була велика родина. Окрім тата – Олега Віталійовича Петрова, мами – Ольги Василівни Петрової, старшого брата-боксера – Василя Петрова, іще були братик Костик і сестричка Тетянка – теж, до речі, Петрови. Щоправда, у минулій книжці Костик і Тетянка були піврічними близнюками, тому в тодішній історії участі не брали.

А ось зараз вони значно подорослішали й у свої три роки вже щось лепетали й весело сміялися, коли бачили кумедного горобця чи кумедного собаку, або просто так – від надміру почуттів і гарного травлення.

Чесно кажучи, Ілля поки ще погано їх розумів, не те що Віра. У Віри щодо цього був великий досвід, оскільки своїх близнюків вона примудрилася виростити практично самотужки. Адже її тато й мама були дуже зайнятими людьми.

* * *

Якщо пам’ятаєте, Ольга Василівна завідувала сектором конструкторського бюро на тракторному заводі, а Олег Віталійович керував величезним складальним цехом. Так що часу на життя в них було обмаль, а у старшого брата – ще менше. До того ж через бокс у нього були такі кулачищі, що крихіток йому не довіряли, та він і сам боявся.

* * *

Якось, гуляючи двором, Ілля й Віра зустріли кішку, що дуже розвеселило Костика й Тетянку. А коли кішка погналася за горобцем, близнюки просто зайшлися від сміху. Робили вони це так заразливо, що й Віра не втрималася, а, дивлячись на неї, розсміявсь і Ножкін.

– Ти чого? – віддихавшись, запитав він. – Через кішку?

– Яку кішку?

– Та ось же, за горобцем побігла.

– Ой, а я й не помітила!

– А сміялася чому?

– Не скажу!

– Ну й не треба! – знизав плечима Ілля, вдаючи, що образився, хоча ображатись і не думав.

Але Віра повірила. Вона раптом стала дуже серйозною й тихо промовила:

– Скажу, якщо пообіцяєш нікому не розповідати.

– Обіцяю! – як новобранець під час присяги, відкарбував Ілля.

Тоді Віра підійшла ближче і прошепотіла йому на вухо:

– У нас буде троє дітей... або четверо!

Від гарячого й такого рідного дихання Ножкіна немов хвилею накрило. На мить він занурився в теплу ласкаву воду, а коли виринув, очманіло запитав:

– Чому четверо?

Віра трохи почервоніла і зніяковіло промовила:

– Тому що це – найкраще в житті!